Глава 23

Цей потік питань, що шквалом охопив Арімана, навіяв на нього ностальгічну тугу. Він відчув, як скучив за Вендором – старим другом сім'ї. Він захотів зробити те, що робив його батько під час зустрічі з графом Амерзі або Вендором, – просто обійняти.

– Я скучив за тобою, Вендоре, – сказав Аріман і обійняв Вендора.

Той засміявся після обіймів і відповів:

– Зовсім як батько. Такий же ніженка. Ледь що – одразу обійматися.

У ніжність старих знайомих знову втрутився Дуліф Грум:

– Шановний Лорде Арімане. Чи дозволите Ви мені супроводжувати Вас у Вашій справі з відновлення Розколини?

Аріман, усміхаючись, відповів:

– Звичайно! Я вже багатьом дав згоду на супровід у цьому підприємстві, а якщо зі мною будете ви, то я вважатиму це лише за честь!

Дуліф продовжив:

– До речі, Лорде, з моменту нашої останньої зустрічі в мене теж багато чого змінилося, – і він ствердно кивнув і, піднявши вказівний палець догори, продовжив: – Я більше не служу у вільних військах. Тепер я торговець. У мене власна крамниця у моєму домі.

Вендор поспішив піджартувати над другом:

– Скажи точніше: твій дім – це і є твоя крамниця. Ха-ха-ха!

– Ну, це значний успіх. Вітаю від щирого серця. Тепер ризикувати життям не треба. Куди спокійніше, правда?

Дуліф почухав лоба і якось невпевнено відповів:

– Ну… так.

Потім з удаваною зневагою глянув на Вендора і додав:

– І цей тепер більше не командир наді мною. Я більше не чую тих противних команд вранці!

Вендор підняв брови, кинув нищівний погляд на Дуліфа і сказав:

– З такими висловами, рядовий ти, справді, більше ніколи не потрапиш до вільного війська, бо те місце, яким ти говориш, валятиметься далеко за межами Радового Древа. А таких безголових калік у полк точно не беруть. А якщо й беруть, то дуже рідко. Але у твоєму випадку навряд чи буде виняток!

Аріман усміхнувся. Дуліф махнув на Вендора рукою і звернувся знову до Лорда:

– Скажіть, сер, а Ви так і живете у Вашому старому батьківському маєтку?

Аріман кивнув і відповів:

– Звичайно, я всіляко намагався його зберегти, хоч іноді доводилося нелегко. А ось деякі угіддя довелося продати… Якби не мій управитель, Ронс Бір молодший, то я залишився б на вулиці.