III.V

Він злегка підняв голову і відповів:

– Патріарху Ельван, якщо Вам буде завгодно, схему створення посоха я можу накреслити крейдою просто на підлозі Радницької зали!

Ельван усміхнувся і м'яко відповів:

– Не гнівайтеся, Арімане. Просто Ваше творіння надзвичайно незвичайне. Ви – надзвичайний ельф, можу зауважити. А про Ваш посох ми поспілкуємося детальніше, але трохи пізніше. До зустрічі.

З цими словами голова ради пішов, повернувши посох власнику. Одразу за патріархом підійшов Вендор Райс та його друг-гном Дуліф Грум.

– Вітаю тебе, Лорде Арімане, – вклонився Вендор.

– Здоров'я бажаю! – кивнув Дуліф.

Аріман широко усміхнувся і відповів:

– Привіт, Вендоре. Як тобі мій виступ?

Вендор усміхнувся і сказав:

– Чесно – початок був занадто слізливий. Я думав принести тобі хустинку навіть.

Аріман засміявся. Він з дитинства пам'ятав, як батько сміявся з жартів Вендора Райса. І завжди вони були грубі та неотесані, але ніколи не сприймалися як образа. Він запам'ятав, як батько хвалився при матері своєю майстерністю володіння магічною паличкою в битві із загонами ворогів, а Вендор тоді піджартовував: "Та бачив я, як ти махав цією палицею перед ними, неначе сосискою перед голодними вовками, які не могли вирішити: відтяти тобі руку чи зжерти цілком". Тоді сміялися всі. І граф Амерзі, і батько, і мати, а маленький Аріман підхихикував у такт дорослим, не розуміючи, чому вони радіють. Тепер ось і він подорослішав. Тепер і він, як батько, сміється з грубих жартів Вендора.

– Але Ваша маніпуляція з кулею, Лорде, – щось неповторне. Я онукам розповідатиму, як кулю, укріплену подвійною молекулярною сіткою, вивернули на виворіт, начебто носок, – поспішив захоплено сказати Дуліф.

І Вендор додав:

– А загалом, непогано. Ти зовсім уже виріс, став дорослим. Я бачу, ти з магією даєш собі раду не гірше, ніж я з мечем. І коли ти встиг так подорослішати? Ще років три-чотири тому ти все, як хлопчисько, бігав до гномів на будівництво. Набридав Грунеру своїми: "А як це діє?" або "Чому це працює?" Як ти взагалі жив увесь цей час? Не пишеш, у гості не запрошуєш. Вдома тебе застати неможливо. Потім раптом, як грім із ясного неба – запрошення на збори міської ради ельфів. Я подумав, що це жарт якийсь. Поговорити навіть насправді не вийшло. Ти все ще пишеш вірші цій купецькій дочці?