II.V

Аріман замовк на кілька секунд і продовжив більш глухим голосом:

– А потім сталося… ЦЕ! Землетрус знищив усе те, до чого ми прагнули двома народами, за кілька хвилин. Сліпа стихія знищила прекрасне рукотворне творіння гордого народу! Знищила і взяла непомірну плату за прагнення приборкати природу. Це місце стало їхньою могилою замість постаменту величі! Замість слави вони пізнали смерть… Їхні душі й донині там! Вони вимагають, щоб ми не забували тієї жертви, яку їм довелося принести заради нашого блага! А що зробили ми? Забули!

Аріман злегка стукнув рукою з перснем о трибуну, намагаючись стримати емоції. Це теж не вислизнуло від погляду багатьох у залі. Видно було неприховане переживання проблеми. Багато хто хотів дочекатися результату полум'яних промов Арімана. Виступаючий Лорд продовжив:

– Ми всі забули про страшну трагедію і ось уже три роки живемо, немов нічого не сталося. Немов і розлому немає! Ви, звичайно, хочете спитати, до чого стільки промов? Стільки докорів? Що він може запропонувати? Не хвилюйтеся – я втамую Вашу цікавість зовсім скоро… У той день, коли сталося непоправне, мене не було серед гномів. Я вирішив, що нічого страшного не трапиться, якщо на кілька хвилин я затримаюся в місті. А якби я був з ними, я міг би врятувати хоча б одного з них. Може, навіть самого Грунера. Адже цього дня у нас з ним мала відбутися чергова розмова… Цієї легковажної помилки я не простив собі й донині…

З залу почулося: "Або ти міг разом з ними померти!"Аріман знову імпульсивно стукнув о трибуну і схвильованим голосом вигукнув:

– Я міг би врятувати Грунера! Але одразу опанував себе і продовжив розміреним голосом:

– Після того, що сталося, я не міг знайти собі місця. Я шукав відповіді на питання: "Як закінчити те, що було розпочато? Чи можливо це? Хто нам у цьому допоможе?" У своїх дослідженнях я познайомився з чудовими гномами – дослідниками глибин літосфери Заскалля! Ось вони! Аріман, усміхаючись, вказав на праву частину залу. Багато хто звернув погляд на тих, про кого говорив ельф. Гноми заметушилися на своїх місцях, відчуваючи незручність від загальної уваги, щось бурмочучи собі під ніс.