Захар та картина

В день свого народження Захар домовився, що перед святкуванням зустрінеться зі своїм другом в парку біля ялинки та картин.

Веселий усміхнений Захар розгулював парком та розглядав картини.

- Які гарні картини! Справді, Титане? - звернувся Захар до свого песика.

- Гав! Гав! - стверджувально гавкнув його пес.

- Отож. Мені б так малювати. А це що?.. - застиг Захар біля однієї картини. 
Хлопець серед великої кількості картин вуличних художників побачив картину, на якій були намальовані новітні прозорі комп’ютери.

- Я хочу туди! - сказав Захар - і від цих слів щось потягнуло його всередину.

Хлопець розтиснув від несподіванності руку - та впустив повідець свого собаки.

- Гав! Гав! Гав! - кликав свого хазяїна Титан, бачачи, що відбувається.

Захар несподівано потрапив до середини картини, опинившись серед цих новітних прозорих комп’ютерів.

- Гав... - засумував пес Титан.

Ніхто навкруги не побачив зникнення хлопця...

Двадцять хвилин очікування Титана біля містичної картини, коли ж це його хазяїн повернеться назад - і...

Прийшов нарешті друг Захара в парк та побачив песика Титана, який сидів біля якоїсь картини та скиглив.

- А де ж Захар? - запитав ніби сам до себе чи то до собаки хлопець.

Пес дивився на картину.

Хлопець теж подивився на картину - та побачив свого друга в самій картині.

- Як ти там опинився? - спитав він.

Захар щось відповів, але нічого не було чутно.

Лише було видно, що рухаються губи Захара, - отже, він щось говорив.

- Тримай мою руку. - сказав друг та простягнув її до картини, торкаючись її, але рука проходила в неї, а самого друга щось почало тягнути цілком в саму картину.

Титан схопив цього  друга за штани та потяг назад його.

- Ні. Та я не допоможу. Від моїх зусиль опинимося разом в цій картині. Так я не допоможу. - зробив висновки друг. - Що ж мені робити?

- А ти поклич його. - порадив художник, який щойно підійшов. - Моя картина поверне твого друга, якщо ти його покличеш.

- Захаре! - і покликав хлопець свого друга, - через що Захара виштовхнуло невидимою силою з картини.

- А можна ще спробувати? - попросил Захар у художника та спробували знов потрапити всередину.

- Не треба! - попросив його друг. - Раптом ти не зможеш повернутися?

- Та не хвилюйся, Оресте, ти мене знов покличеш. - відповів Захар та продовжив намагатися знов проникнути всередину картини.

Але картина вже не пускала до себе.

- Думаю, Захаре, тобі одного разу досталь. - прокоментував побачене художник.

- Я хочу цю картину собі на день народження! Я попрошу, щоб мені її купили замість усіх подарунків. - сказав Захар.

- Вибач, вона не продається. - відповів художник.

Хлопці постояли ще трохи перед картиною та пішли на свято на день народження в гості до Захара.