5. Спогади та галюцинації

У вівторок я прокинуся з дуже хорошим передчуттям. Я мав багато вільного часу  для своїх задач, а ввечері планував зустрітись з лікарем, щоб ще раз обговорити свою ситуацію. Крім того, я вже комфортно відчував себе у спілкуванні з командою, тож мені навіть хотілося провести наш тижневий сінк ап.

Після звичного ранкового ритуалу та неочікуваної відсутності сонця на вулиці (це був перший хмарний день з моменту початку мого нового життя), я пішов у офіс та, піднявшись, направився у мітинг рум, де зайняв своє місце.

Команда зібралась доволі швидко та за двадцять хвилин ми обговорили усі важливі питання. Всі розійшлись на свої робочі місця, а один з розробників, з яким ми спілкувались вчора під час зустрічі, підійшов до мене.

 - Я трохи доробив аналіз, - почав він. - Стосовно того, що відчувають біоніки, коли отримують чийсь досвід.

 - Слухаю.

 - Я детально перевірив усі показники біоніків. Цей процес синхронізації досвіду, звичайно, відбувається у фоновому потоці. У основному потоці цієї робити немає, але існують деякі відмінності від їх самопочуття та поведінки у ці дні.  Це дивно, щось схоже на спогади чи щось таке. Після завантаження даних про новий досвід, їх система якось взаємодіє з цим блоком інформації та якось обробляє його у основному потоці. Можливо, вона просто класифікує його та категоризує для зручності. Але модель машинного навчання занадто складна, щоб швидко зрозуміти яке обчислення там відбувається.

 - Спогади,- повторив я вголос.- «Спогади» чи «галюцинації»?

Він задумався.

 - Вони цього самі не відчували. Вони навіть не були у цих ситуаціях. Але обробляють цей досвід, симулюючи такі ж обставини. Якщо потрібно підібрати нетехнічний термін, то ви праві, це більше схоже на галюцинацію, ніж на спогад.

 - Чи є в нас десь інформація про те, як це працює? - спитав я.

 - Я подивлюсь документацію, але не впевнений.

 - Подивись документацію та, незалежно від того чи описано там усе, можеш подивитись як працює цей метод у коді? З обох сторін. І зі сторони оригінального набувача досвіду, і зі сторони усіх, хто цей досвід потім отримує. Встигнеш до п’ятниці?

 - Звичайно, - він задоволено кивнув.

 - Тоді попроси Моллі організувати нам зустріч у п’ятницю, добре?

 - Так, зараз скажу їй,- він підвівся та пішов геть.

Схоже, два пункти зі списку почали потроху складатись у більш-менш цільну картину. Непоганий початок. Такими темпами до нашого наступного командного мітингу я в усьому розберусь.

За своїми думками я і не помітив як дійшов до кабінету, там сів за своє робоче місце та ще деякий час обдумував нову інформацію. Решту робочого дня (що був не таким і довгим через заплановану зустріч з лікарем), я провів у роботі над операційними задачами керівника: відповідав на листи, переглядав плани, оцінював нові ідеї команди.

Забувши про лік часу, я мало не запізнився до лікаря, але, вийшовши з офісу за п’ять хвилин до часу запису, все ж таки встиг доїхати вчасно. Лікар вже чекав на мене у кабінеті, тож я, не витрачаючи зайвого часу, зайшов до нього.

 - Доброго дня, - сказав я та сів у крісло.

Лікар привітався у відповідь.

 - Ви казали, щоб я прийшов через тиждень. Отже, я прийшов.

 - Так, дякую, Максе. Як ти себе почуваєш? - він дивився мені у вічі та проявляв щиру цікавість.

Попереднього разу я був якось по-ворожому налаштований до нього, хоча й не міг визначити конкретно у чому моя до нього претензія. Чи я підозрював його у тому, що він став причиною моєї втрати пам’яті? Навряд, адже Елі викликала його сама і мені тоді уже було погано. Чи я звинувачував його у тому, що він це допустив? Звичайно ж, ні, перекладання відповідальності – це не те, чим я звик займатись. Але що тоді?

Можливо, я просто був трошки ображений на те, що він знає про мене набагато більше, ніж знав я. Але логічніше було б цим користуватися.

 - Значно краще, дякую. Думаю, рішення не припиняти роботу було єдиним вірним. Якщо зі мною знов таке станеться, - я почав це з посмішкою, але за його реакцією на мої слова зрозумів: він це жартом не вважає, - вчиніть так само.

 - Знаєш, Максе, - він почав дуже серйозно, - я кілька днів думав над тим, що нам  робити і прийшов трохи до інших висновків.

 - Цікаво. Яких саме?

 - Думаю, що якраз у роботі і криється причина. Ти не думав над тим, щоб змінити щось у житті, зайнятись чимось іншим?

 - Мені здається, що саме моя робота і робить мене тим, ким я є. Тож я дуже сумніваюсь, що можуть бути об’єктивні причини її змінити. А інших ідей у вас немає?

 - На жаль, - лікар зітхнув. - Головний тригер – це стрес. Чи можеш ти продовжувати ефективно працювати без стресу?

 - Я спробую, - намагаючись звучати переконливо сказав я.

Схоже лікар дійсно переймався моєю долею та шукав шляхи вирішення проблеми. Я ж, поки що, навіть не був упевнений в тому, що їх причину не варто шукати ззовні, а всі питання, які продовжували накопичуватись, точно не давали мені можливості робити якісь зміни найближчим часом.