3. План

Третій день мого нового (схоже, вже четвертого) життя, почався, так само як і попередні, з будильника та лате. Я дізнався, що, на жаль, нічого магічного досі не існує, і, якщо диво-панель не має зерен для кави, то лате треба купувати у автоматі біля будинку. Я не міг її звинувачувати, тому що як тільки зерна закінчились, вона, до її честі, сама замовила нові, але що завжди залишалось стабільним у світі, так це проблемність взаємодії зі службами доставки.

На цей день я мав багато планів. У моєму документі (якщо його створював я, навіть, сам про це не пам’ятаючи, я ж можу називати його своїм?) були вказані деякі проекти, на які варто було звернути увагу, тож я хотів почати з того, щоб знайти побільше інформації про них. Також, не було б зайвим хоча б привітатись з командою та розібратись хто чим займається.

За роздумами я дійшов до свого кабінету, відкрив двері, але зайти в них не встиг.

 - Команда чекає, - до мене підбігла дівчина, що вчора говорила щось про мій календар та покликала за собою. - Хвилина до зустрічі.

 Мабуть, варто було подивитись у календар.

 Я прослідував за нею та опинився у великому мітинг румі. У світлому приміщенні з білим столом та такими ж білими кріслами не мене чекало близько п’ятнадцяти чоловік. Ще кілька людей дивилися на мене з великого екрана, що висів на єдиній стіні. Єдиним вільним місцем було крісло у центрі.

Я поставив каву на стіл та зайняв місце, яке, схоже, відводилось саме мені.

Дівчина-календарезнавець задоволено хмикнула і заговорила:

 - Можемо починати? - вона зверталась до мене.

 - Так, звичайно, - упевнено підтвердив я.

Всього за кілька секунд мій острах бути розкритим чи, як мінімум, некомпетентним розвіявся, а ще за хвилину його замінив справжній внутрішній тріумф. Ця зустріч була стандартним ранковим обговоренням тих задач, над якими працював кожен член команди, а  дівчина-календарезнавець (виявилося, її звати Моллі), дуже якісно цю зустріч фасилітувала. Я одразу дізнався імена всіх членів команди (більшість я навіть зміг запамʼятати), зрозумів хто чим займається та навіть побачив того самого Сема Моргана, з яким уже двічі заочно стикався вчора. Він виявився одним з найдосвідченіших членів команди, і ми, схоже, уже доволі давно працювали разом. Навіть не знаю як я це зрозумів, але це було дуже легко відчути.

Коли всі виступили, Моллі запитала чи є у когось питання.

 - Коли у нас наступна така зустріч? - запитав я.

 - За тиждень, як завжди за розкладом, - відповіла Моллі.

 - Я б хотів додати до нашого плану невелику ретроспективу, Моллі, - спокійно запропонував я. - Чи зможемо ми це зробити?

 - Звичайно, - вона підтвердила. - Що саме нам потрібно проаналізувати?

 - Я б хотів, щоб команда виділила час на вивчення результатів деяких наших проектів та документів, а потім ми обговорили це на зустрічах. Мене цікавить статистика поведінки та висновки з надзвичайних подій за участю біоніків за останні три роки, статистика їх активності до та після оновлень та наскільки успішними ми вважаємо оновлення Senses та проект Seed. Чи можливо це зробити?

 - Думаю, ми можемо розділитись на групи по двоє-троє та попросити кожну групу витратити кілька годин на одну з ретроспектив, - запропонував Сем. - Так тебе влаштує, Максе?

 - Так, дякую.

 - А я створю додаткові зустрічі для обговорення кожної з тем та запрошу усіх, хто над цим працюватиме.

 - Дякую!

 - Чи є ще якісь питання? - запитала Моллі.

Питань більше не було, тож зустріч була закінчена, і всі розробники почали розходитись по своїх місцях. Сем Нельсон, на відміну від інших, вставши, пішов не до виходу, а у моєму напрямку. Я вирішив, що і мені варто залишитись. Він дочекався, поки всі вийдуть, а Моллі закриє двері та звернувся до мене:

 - Вчора ти проігнорував нашу зустріч, переніс її на зараз, але прямо перед нею попросив усю команду зайнятись темами нашої розмови. Навіщо? - він не був розлюченим чи агресивним, скоріше, він був розчарованим.

  - Я просто вирішив не витрачати час та не чекати ще тиждень, - спробував зімпровізувати я.

Звичайно, я знав, що певна розмова з ним відбулась, але інформації було недостатньо для того, щоб вільно орієнтуватись у темі розмови. Можливо, я зарано виніс це на загальне обговорення, та мені просто не хотілось витрачати час даремно. Я вирішив спробувати дізнатись більше, адже ім’я Сема було єдиним іменем, що взагалі було у документі:

 - Чому це тебе так засмучує?- дуже абстрактно запитав я.

 - Я не знаю,- Сем, схоже, був просто розчарований.- Таке відчуття, що ти сумніваєшся у моїй компетентності. А такого раніше не траплялось.

 - Не хвилюйся, це не так,- заспокоїв його я.

 - Але я місяць вивчав всі ці дані. Я проаналізував усі матеріали, що існують у нас в базах та презентував результати тобі. Ти вважаєш, що люди, які працюють тут по 2-3 роки, виконають цю задачу краще, ніж той, хто працює разом з тобою більше десяти? Ми ж разом все це розробляли…- його голос був охоплений розпачем.

  - Але ж ми з тобою прийшли до різних висновків, правильно? - запитав я. Сем кивнув. - Тож, може, краще вся команда виконає перевірку та презентує результати нам обом? - Сем уважно слухав. - Це ніяк не пов’язано з твоєю компетентністю, у мене немає ніяк сумнівів стосовно тебе, мені просто потрібен додатковий погляд.