18. Захищений підвал

Після закінчення вечері я попрямувала до стоянки екіпажів.

- Леді Хелено, - гукнув мене голос, що вже встиг набриднути. Перед тим, як обернутися, воскресила на обличчі посмішку, і лиш потім глянула на Рафаеля. Вальтер, що стояв поруч з ним, дивився собі під ноги. Лазарі відважив мені лукавий погляд: - Дозвольте підвезти вас, графине.

- Дякую, але не варто, - чемно відмовилася, але з інтонації чоловіка зрозуміла, що такою простою фразою його не спроваджу. Він уже збирався висунути новий аргумент, але поряд зі мною раптом з'явився ще один даркті:

- Я вже отримав дозвіл супроводжувати графиню, - люб'язно посміхнувся Джим. Після цього він кивнув здивованому ательпатові: - Доброї ночі, панове.

Друг простягнув мені руку, в яку я без вагань вклала свою долоню. Останнє, що встигла помітити, був дивний погляд сіро-зелених очей.

Екіпаж рушив з місця, а Джим з полегшенням відкинувся на м'яку спинку. Однією рукою він послабив комір сорочки та тихо поскаржився:

- Прикидатися кимось іншим складніше, ніж здається, - після цієї фрази у погляді фальшивого віконта помітно побільшало поваги до мене: - Я думав, що твоя роль одна з найлегших.

Мій погляд був сповнений засудження, але коментувати цю фразу я не стала. Визирнула з-за фіранки та оглянула нічні вулиці Торпа, а потім запитала:

- Що за завдання тобі дав Шайр? І чому ви мене не попередили?

Джим раптом знітився, а я втомлено прикрила очі. Мене зсередини затопила гіркота. Відчуття було ніби мене щойно зрадили. Хоча в нашій ситуації можна очікувати будь-чого. Не варто звинувачувати повстанців за надмірну обережність.

- Ти стежив за мною?

- Так, - признався Джим, не підводячи голови.

- Тоді чому не робив це таємно? Навіщо взагалі передав мені записку та попередив?

- Красуне! - Даркті майже провив моє прізвисько, як поранений звір. Подивився на мене повними каяття очима: - Ми не сумнівалися в тобі! Ну точніше… - Він сам заплутався та опустив очі. - Зрозумій! Шайр змушений підозрювати усіх. Ми не впевнені, кому можна довіряти… Мені потрібно було просто перевірити, як ти на все це відреагуєш, та наскільки добре ти виконуєш свою роботу…

- Досить, - зупинила я його, потерши пальцями перенісся. - Я все розумію.

- Пробач, - підсумував Джим і підібгав губи. Я слабо посміхнулася:

- Пробачила. Що тепер?

- Шайр чекатиме на тебе завтра. Знайдеш мене в Рибних кварталах, я проведу.

Ще кілька вулиць їхали мовчки, а потім Джим раптом сказав:

- Сьогодні ми дізналися, що імперці катують наших одним з виробів цих... ательпатів, - останнє слово хлопець вимовив з такою огидою, наче тримав у роті слимака. Він дивився убік, ніби міг бачити крізь тканину будинки та крамниці. Я підтиснула губи, слухаючи. Джим говорив через силу, стискаючи кулаки від безсилої злості: - Вони називають його Онікс. Виглядає мов звичайний амулет з прозорим каменем. А у каменю є секрет. У його середині порожнина. Якщо її заповнити кров'ю даркті, то останній стане рабом. І не тільки він, а й усі кровні родичі. За допомогою такого приладу можна повністю контролювати свідомість і завдавати будь-якого болю.

- Це нісенітниця якась, - я хитнула головою, відганяючи від себе жахливий образ. - Якби таке існувало навіщо б вони вигадували Ателонітр?

- Цим монстрам-лакеті певно все мало й мало, - буркнув Джим. - Хочуть володіти усім світом. Хочуть, щоб усі океани й континенти назвалися Етенією! Ще й ці виродки у них на службі.

- Вони не виродки, вони теж даркті, - вимовила я і відвернулася. Усередині невластиво для мене крутився змій невдоволення та незаслуженої образи. Все ж тільки вночі Вальтер врятував Іріс. Він нічого за це не просив. Він навіть... вибачився. Вальтер зовсім не такий, як інші!

- Захищаєш їх?

Я повернулася до Джима і зустрілася з задумливим поглядом. Хлопець смикнув губою та поставив питання:

- Чому він на тебе так дивився?

- Хто? - я нервово заправила локон за вухо. - Рафаель? Бо він моя ціль...

- Ні. Той другий. Його помічник. Він дивився на тебе, ніби... загалом, погано дивився. Що у тебе з ним, красуне?

Мені зненацька стало спекотно. Я зробила глибокий вдих та визирнула у віконце. Але Джим засмикнув фіранку, схопив мене за підборіддя та повернув мою голову, змушуючи дивитися йому в очі.

- Що у тебе з ним?

- Він втюрився у мене, - випалила я та несильно вдарила друга по руці. Той одразу відпустив. Я відсунулася трохи далі та вимовила, намагаючись говорити якомога спокійніше: - Він тінь свого майстра. Певно, хотів би, щоб і за ним бігали гарні жінки. От і дивиться на мене. Мені що, заборонити йому?

Джим насупився, ще раз оглянув мене, але продовжувати допит не став. Просто відкинувся на спинку, схрестив руки на грудях та прикрив очі.

Ми вийшли з екіпажу біля мого дому. Візник крикнув на коней і помчав геть. Джим хотів піти далі, але я зупинила його жестом, вдивляючись у темряву біля стін особняка. Ледве помітний відблиск став для мене сигналом, і я обернулася до псевдовіконта:

- Лорде Гансе, чи не хочете зайти на чашку чаю?

Джим одразу все зрозумів, кивнув і погодився. Ми неквапом пройшли до дверей і сховалися від можливих свідків у особняку. Друг став швидко закривати штори на першому поверсі, а лише після цього запалив свічки. Від електричних ламп було надто багато світла. Я ж кинулася до задніх дверей, відімкнула їх і пропустила до будинку трьох чоловіків. Один із них був поранений, двоє даркті майже несли його на собі.

- Облава? - ахнула я, скоріше зачиняючи двері на замки.

- Ні, безглуздо втрапили просто тхорам у пащу, - прогарчав Шайр, акуратно спускаючись у підвал. - Жандарми все ж спустили на нас відьмака, який нещодавно прибув, але сили його працюють дивно. Не такі вони й сильні виявляється. Навіть не зміг відстежити нас. Не бійся красуне, ми тут уже дві години під будинком стоїмо.

- Ательпат не може чітко бачити майбутнє, якщо поряд з об'єктом з'являється інший відьмак, - задумливо пробурмотіла я, згадавши слова Вальтера.