14. Невдале побачення

З Вальтером ми попрощалися на тому ж місці, де й зустрілися. Він попрямував у бік візника, що чекав на нього, а я провела його поглядом і неспішно пішла у бік ресторану, де у нас була призначена зустріч з Лазарі. Дорогою міркувала про те, чи потрібен мені взагалі тепер майстер, якщо Ателонітр - творіння рук його помічника. І чому мені щось настільки не подобається в історії Рафаеля та Вальтера, що виникає сверблячка між лопаток?

Відьмак спізнився на зустріч. Занудьгувати мені не дала газета, перша сторінка якої яскраво розписувала чесноти герцогів, що прибувають у місто.

- Здрастуйте, прекрасна Хелено, - видихнув захеканий ательпат, падаючи на стілець навпроти. Простягнув мені невеликий букет лілій. На моєму обличчі виникла радісна усмішка, і я навіть змусила себе піднести бліді квіти до обличчя, вдаючи, що насолоджуюся ароматом. Лілії я не любила через один мій секрет, але про це зараз ніхто не мав здогадатися.

Відьмак замовив собі джин, а я воліла зберегти голову холодною, тому знову послалася на зручне становище вдови та пристойності. Чоловік наполягати не став. Близько півтори години довелося зображувати жвавий інтерес в очах та інших органах до розповідей Рафаеля. Найчастіше вони були про те, як він брав участь у світських бенкетах, сяяв на балах, навіть брав участь у полюванні з імператором. Своїм становищем при дворі чоловік дуже пишався, мені здалося навіть більше, ніж власними винаходами. Про останні я спробувала уточнити побіжно, не видаючи свій інтерес, але отримала холодну дивну відповідь:

- Не варто забивати вашу прекрасну голову подібними нудними темами, леді Хелено. Ви як ковток чистого повітря у моєму темному затхлому житті генія. Я постійно в роботі та тільки зараз з вами відчуваю, що життя прекрасне. Дивіться яке море, сам Флоренсо гідний милуватися такими видами.

Я навіть заслухалася. Цікаво, це він на ходу вигадує подібні виправдання чи це заготовлені фрази?

- Розумію, - млосно зітхнула, опускаючи вії. І маневр цей був здійснений для того, щоб без замаху закинути вудку: - Ви зараз так захоплені створенням Ателонітра?

- Так, цей прилад буде одним з найвидатніших моїх творінь, - одразу ж клюнув розморений міцним алкоголем з хвойним запахом ательпат. - Я вже встиг розказати про цю ідею імператору та його оточенню, і тепер усі очікують від мене демонстрації дії Ателонітра.

- Для чого ж ви його використовуватимете? - навіть подалася вперед, навмисне прогинаючись. Погляд Рафаеля очікувано впав у декольте сукні та застряг там, а язик, що розв'язався, за інерцією виплітав мережива слів:

- Це вже вирішуватиме імператор. Я відданий короні, як і всі ательпати давав присягу, тепер будь-який мій витвір має служити інтересам імперії.

- Але активувати прилад зможе тільки його творець? - продовжувала я тихим вкрадливим голосом, уважно стежачи за рухами чоловіка. Від мого досить несподіваного питання даркті здригнувся, підняв погляд, але нічого запитати не встиг, знову різко опускаючи голову. Мої пальці ніжно погладжували шкіру його зап'ястя. Я відчула напруження чоловіка, а тому довелося трохи відступити: - Я чула це від своїх друзів зі столиці. Хоча, я така далека від вашого ремесла, що могла щось неправильно зрозуміти.

- Ні, ви все розумієте вірно, - посміхнувся Рафаель, накриваючи мою долоню своєю. - Але активувати прилад можна і без власника. Достатньо мати лише його кров.

Лазарі зазирнув мені у вічі.

У цей момент його чарівна усмішка здалася мені вискалом, а в голові недоречно спливли картинки з дитячої книжки жахів про кровожерливих вампірів.

- Чи не хочете прогулятись, леді Хелено? - запропонував Рафаель. Я з милою усмішкою погодилася.

Ми рушили вглиб Старого міста. Будинки та вулички тут були розташовані спеціальним чином, так щоб морський вітер, що вдень дув у бік берега, вимітав пил та сміття. Нове місто таким похвалитися не могло, його будували поспіхом. Багато хто розраховував, що їхнє житло буде згодом перебудовано, але, як відомо, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Давні будівлі центру Торпа були виконані з черепашнику, світлі стіни прикрашали мушлі. Іноді їх приклеювали спеціально, але часом вони вже були у вапняку.

- Сьогодні я відправив помічника на заслужений відпочинок, - сказав Рафаель, наче ненароком. - Будинок у моєму повному розпорядженні. Розумію, леді Хелено ваше становище та виховання, вам, напевно, надто незатишно перебувати в одному приміщенні з малознайомим чоловіком, особливо якщо він живе не один. Але сьогодні ви можете нічого не боятися. Чи можу я запросити вас на чай? Його мені доставляють з півдня, у Торпі про подібне навіть не чули.

З останнім я могла посперечатися. Торп - портове місто, багато торговельних шляхів пролягали через нього. До Теніру прибували кораблі з усіх куточків світу, королівство вело жваву торгівлю. Але звісно я нічого подібного не сказала, а лише посміхнулася і пристала на пропозицію.

Незабаром ми увійшли в будинок Рафаеля, а я все розмірковувала над тим, куди він міг відправити Вальтера. Молодший відьмак уже створив у мене враження даркті, який може заблукати у трьох соснах. Як би потім не довелося звертатися до імперських тхорів, щоб розшукати чоловіка. Та й куди взагалі міг піти на ніч молодий ательпат? Засісти у барі? Надто Вальтер не схожий на завсідника подібних місць. Чи вирушити у бордель? Від цієї думки я навіть мимоволі скривилася і скоріше відвернулася, приховуючи міміку від Рафаеля. А сама вилаяла себе подумки. Що взагалі коїться зі мною останнім часом?

Ніколи я не відчувала до нічних метеликів огиди і не засуджувала їх клієнтів. Звичайна робота. Є покупці, а тому знайдуться й продавці. Якщо всі учасники процесу повнолітні, і акт відбувається за згодою, то я нічого не мала проти. Але чому зараз раптом стало так гидко? Навіть захотілося розпрощатися з Рафаелем і навідатися до найближчого і найвідомішого закладу міста, просто привітатися з мадам, що керує ним, і перевірити чи немає там мого знайомого.