9. Потаємні думки

- Леді Хелено? - здивувався Рафаель, кинувши приголомшений погляд на помічника. Той застиг, не знаючи, як пояснити мою появу, але я не дала йому відкрити рота. Злетіла зі стільця і ​​подалася до ательпата:

- Сер Рафаель, - я схвильовано оглянула його обличчя: - Що з вами сталося?

Насправді я здогадувалася яке лихо спіткало ательпата. Іноді гуляти із заміжніми жінками буває шкідливо для здоров'я. Наскільки я пам'ятала кремезного та дуже запального чоловіка тієї дами, з якою зовсім недавно Лазарі заскочив у карету, можна було дійти невтішного висновку, що відьмак ще легко відбувся.

Відповідати мені правду, звичайно, ніхто не збирався. Чоловік розправив плечі, нагородив мене поблажливим поглядом і промовив з театральним зітханням:

- Став свідком неприємної картини, декілька нетверезих даркті ображали юну дівчину, - видав чоловік, не змигнувши оком. - Я не зміг пройти повз і втрутився. Не хвилюйтеся, леді, ті негідники постраждали набагато більше, ніж я.

- Ви не тільки геніальний ательпат, а й дуже доблесний даркті, - захоплено видихнула, притискаючи руки до грудей. Дві брехні, що зустрілися у цій їдальні, виглядали одна з одною дуже лаконічно, принаймні Рафаелеві це сподобалося. Але мені час було переходити від простих слів до дій, тому я схаменулась: - Потрібно прикласти щось холодне, - зробила крок назад, ніби випадково ухиляючись від руки Лазарі, яку він простягнув вперед, і обернулася до його помічника: - Вальтере, у вас є крига чи щось заморожене?

Даркті, який до цього з загадковою усмішкою спостерігав за своїм майстром, здивовано здригнувся, озирнувся і закивав:

- Так, начебто... десь...

- Ой! Відійди, сам дістану, - Рафаель роздратовано зрушив брови до перенісся і попрямував до непримітних дверей кухні. Швидше за все там розташовувалася комора та морозильний апарат. Вальтер засмучено підтиснув губи та скривився, проводжаючи чоловіка поглядом, а я знову задивилася на нього. Дивний був цей Форст, хоч навіть собі я не могла пояснити, що саме в ньому мене так цікавить.

Незабаром Рафаель повернувся, я безсоромно взяла в нього з рук кригу, загорнула в тканинну серветку і приклала до ока чоловіка. Він і собі оглядав мою сукню, наче підраховував кількість швів.

Вальтер більше не сказав жодного слова, говорив лише Рафаель, а його помічник заварив чай, потім поставив на стіл недалеко від мене алхімічну мазь від синців і пішов до кабінету. Чомусь у грудях осіла туга, ніби чорна павутина натяглася в легенях, вона ж проникла й у думки, підбурюючи скосити очі убік. З кухні через напівприкриті двері кабінету було видно стіл відьмака, але я зусиллям волі змусила себе дивитися тільки на Лазарі.

- Чи вирішилися ваші справи, які завадили нам зустрітися минулого разу?

- Так, - я відкручувала кришку маленької баночки з загоювальною маззю і грайливо опустила очі: - Дякую за турботу. Були деякі проблеми на корабельні. Я звичайна жінка-даркті, а тому у мене часто виникають питання з управлінням справою мого покійного чоловіка.

- Ви самі керуєте цілою корабельнею? - здивовано округлив очі Лазарі, і я поспішила його переконати. Не всі чоловіки готові бачити поряд із собою сильну і впевнену жінку, тому я лише збентежено розсміялася, набираючи на спеціальну ложечку трохи мазі:

- Звичайно, ні. Я на цьому майже не розуміюся, але є деякі моменти, коли потрібен мій підпис чи рішення або ще щось. Тоді доводиться перевіряти дії розпорядників, а це так складно… - у мене вирвалося сумне зітхання, а голова опустилася. Мені навіть не довелося вигадувати щось незвичайне, щоб правдиво зобразити емоції. Просто згадала розмову з Наодимом. - Ніколи не знаю, що в них на думці.

Тепер Рафаель засміявся:

- Леді, немає нічого простішого, ніж дізнатися про всі таємні думки живої істоти.

Моя рука, що наносила на шкіру чоловіка мазь, здригнулася. Я неспішно перевела погляд із синця на очі ательпата і похолола. У глибині чорних зіниць майнуло щось таке, від чого раптом захотілося назвати Лазарі саме так, як кликав Шайр - монстром. Наче десь у тілі даркті причаївся хитрий і розважливий звір, не такий явний, як усередині лакеті, а навпаки - потайливий, тихий, який мімікрував під невинну істоту, але у будь-який момент готовий був підло проявитися і нанести удар.

Рафаель не здогадувався про мої думки. Принаймні вони були йому достеменно не відомі, поки наша шкіра не торкалася. Чоловік усміхнувся одними губами та промовив невинним тоном, ніби пропонував взяти участь у забаві:

- Хочете, я вгадаю ваші думки? - з цими словами він повільно потягнувся до рукавички, не зводячи з мене зачарованого погляду.

- Ні, - зойк вийшов голосніше, ніж я розраховувала. Я навіть відсахнулася, не встигнувши впоратися з емоціями. Адже якщо він зараз зрозуміє, що я аферистка, яка співпрацює з повстанцями, то прирече на смерть і мене, і їх.

Рафаель здивовано завмер, але рукавичку з руки стягувати перестав. Я схвильовано озирнулася і несподівано помітила, що у дверях з'явився Вальтер. Він стурбовано дивився на мене, не розуміючи, чим був викликаний крик. Саме його сіро-зелені очі привели мене до тями та допомогли повернути собі самовладання. Лазарі не помітив помічника, що спостерігав за нами, лише підозріло насупився.

Мій страх миттєво змінився соромом, я облизнула губи, опустила голову і пробурмотіла:

- Не варто, прошу вас, Рафаеле, - не підіймаючи голови, підвела очі, ніби дивилася на рятівника: - Не хочу, щоб ви думали про мене погано. У вашій присутності мою голову можуть відвідувати думки негідні доброчесної вдови.

Виправдання вийшло доречним. По губах Лазарі розпливлася самовдоволена усмішка, а гострий кадик різко смикнувся. І мені від цього раптом стало гидко.

Я спокушала чоловіків ні раз, і ні два. Знала як знайти підхід. Розуміла, що всі вони різні, та могла адаптуватися під будь-яку роль, надягнути будь-яку маску. Ніколи навіть не замислювалася про те, наскільки це може здаватися брудним та жахливим. Лише виконувала власну роботу.