7. Провальна місія

Зустріч з Рафаелем Лазарі на Місячній площі не відбулася. Хлопчик-безпритульник за дзвінку монетку відніс ательпатові послання від мене, у якому найрозмитішими формулюваннями говорилося, чому я не зможу прийти.

Шайр лише насмішкувато пирхнув, зазирнувши мені через плече, коли я рівним акуратним почерком виводила рядки.

- Не сполохаєш його цим?

Я згорнула записку, кинула її в конверт і передала хлопцеві, який одразу помчав у бік Агори, а сама повернулася до ватажка повстанців і мило посміхнулася.

- З якого часу чоловіків лякають загадкові жінки?

- Можливо, з тих, коли Торпом попливли чутки про підпільну опозицію?

- Аж ніяк, - я навіть розвеселилася, обернулася на стільці до чоловіка, який відійшов до вікна, притулився плечима до стіни і тепер задумливо вивчав мене поглядом. - Цей відьмак зовсім не створює враження даркті, який хоч трохи переймається повстанцями. Його цікавить слава та гарне життя, але не політика. Гадки не маю, навіщо він приперся в Торп.

- Це тобі теж доведеться з'ясувати. Але з чого такі поспішні рішення щодо його зацікавленості політикою? Пам'ятай, красуне, ти маєш справу не зі звичайним даркті, а з монстром, здатним підкорити тебе своїй волі одним дотиком, - поза Шайра була навмисне розслабленою, а от погляд звично чіпким і настороженим. Я зітхнула, задумливо підводячи очі до стелі:

- Я просто відчуваю це, - зізналася і закусила губу, розмірковуючи як пояснити скептику моє "жіноче чуття". - Він нагадує артиста з дешевої трупи. Наче намагається грати роль, яка абсолютно йому не властива.

- Генії бувають дивними, - знизав плечима співрозмовник, дивлячись у вікно.

- Бувають, - луною погодилася я і схилила голову. Чомусь саме у випадку з Лазарі мені здавалося, що образ гульвіси та генія поєднувати неможливо.

***

Тиждень видався неспокійним. Тхорам ніби пороху насипали під хвости. Наче вони уявили себе вовками та вирішили відігратися на повну. Повстанці залягли на дно, вичікуючи поки мине сказ у жандармів.

Я, як законослухняна мешканка Етенії, навідувалася на корабельню, щоразу старанно уникаючи компанії Наодима, зустрічалася зі своєю новою подругою Анікою Маруж, навіть завітала до галереї одного імперського художника. Зображати звичайне рутинне життя було таким самим моїм обов'язком, як і приховувати повстанців у своєму підвалі, виконувати доручення та передавати відомості. Графиня Хелена Поліверн була тією, хто міг спілкуватися з вищими верствами суспільства. Вона мала втиратися у довіру до дружин високопоставлених лакеті, а потім повідомляти все, що дізнається, Шайру та іншим.

Біля будівлі притулку я опинилася лише на початку нового тижня. Береніка щоразу ніби відчувала моє наближення.

І цього разу варто було мені ступити з дороги за хвіртку, як вона відчинила двері та вийшла на поріг. Оглянула кошик у моїх руках гидливим поглядом і, не розмінюючись на привітання, вимовила:

- Два дні тому Іріс та Оллі додому привели тхори.

Я завмерла і напружилася, але на обличчі так само сяяла легка посмішка. Іріс - моя знайома дівчинка і її найкращий друг - веселий косоокий Оллі - примудрилися щось накоїти? Чи може це бути пов'язане зі спостереженням за відьмаком, яке я їм доручила? Але ж я просила не лізти надто близько, лиш просто погуляти поряд.

Береніка зрозуміла все з виразу мого обличчя. Підібгала тонкі губи та кивнула, потім повільно і тихо пояснила:

- Діти тебе обожнюють, Хелено. Ці двоє поставилися до завдання надто відповідально. Вони влізли на територію будинку відьмака, а він упіймав їх і здав жандармам.

Зітхнувши схилила голову та не вимовила ні слова. Береніка зачекала хвилину і знову заговорила:

- Я не можу заборонити тобі приходити сюди, Хелено. Сама розумію, що твоя допомога неоціненна, але… - вона глянула мені в очі, ніби намагалася знайти в них щось відоме лише їй. - Спробую знову звернутися до твого сумління. Ще не все добре в тобі померло, я вірю в це, а тому припини використовувати дітей.

- Гаразд, - видихнула з важким серцем, а після цього струснула головою і попрямувала всередину будівлі. Настоятелька лише відсторонилася, невідривно дивлячись мені в обличчя. Під цим поглядом мені вдалося не тільки не спіткнутися, а й радісно посміхнутися дітям, що вибігли назустріч. Малята з писком кинулися до кошика, побачивши в ньому рідкісний у Торпі і дуже смачний імперський шоколад, який я змогла отримати через Аніку. Все ж таки для хижаків у Етенії не існувало практично нічого неможливого.

Іріс і Оллі з захопленням розповідали мені про свою пригоду, яка їм здалася дуже кумедною. Вони справді стежили за Рафаелем, який більшу частину часу проводив поза домом - він то розгулював із дівчатами, то відвідував заклади міста, то зустрічався з високопосадовцями. А ось його помічник увесь цей час працював. Одного дня в будинку ательпатів відбувся гучний скандал, а діти якраз були неподалік. Тоді вони вирішили, що повинні дізнатися причину криків, щоб розповісти мені. Вони перелізли через паркан і причаїлися під вікнами. Лазарі їх помітив надто швидко, можливо, навіть побачив як діти залазили, схопив за комір і затяг у будинок, а там викликав жандармів.

- Неприємний він, - морщив носик Оллі, а Іріс знизала плечима:

- Всі багаті дядечки неприємні. А другий добрий, він не кричав на нас.

Вальтер… із засіків пам'яті послужливо сплив образ сіро-зелених очей, який я встигла відігнати якомога далі. Гадаю, мені варто все ж поговорити із цим помічником. Хто краще за працівника може знати власного майстра?

Подякувавши дітям, я наказала їм припинити стеження, хоч гра в шпигунів дуже їх забавляла, але не можна було не визнати правоту Береніки: ці діти і так натерпілися, тому я не повинна підставляти їх, адже у них все життя попереду. Чи буде воно в Етенії чи Тенірі... але вони не повинні занапастити його через мої погляди. Іріс та Оллі понуро схилили голову, але зрештою пообіцяли, що стежити припинять, а краще займуться допомогою у розмальовуванні стін притулку квітами.