4. Знайомство

Ательпати, що приїхали до міста, винайняли невеликий будиночок на три спальні у районі Нового міста. Через два квартали розташувалася Агора - найбільша площа Торпа, де відбувалися ярмарки та виступи акторів. Аристократи Етенії немов вирішили бойкотувати Місячну площу, яка служила символом старого Торпа - столиці Теніру, і влаштовували свята виключно на Агорі.

Сьогодні на великій площі було тихо. Я прийшла саме з того боку. Заздалегідь попросила візника висадити біля краю Агори, а далі пішла пішки, ховаючи очі за полями капелюшка. Не хотіла привертати увагу, вистрибнувши з екіпажу навпроти будинку Рафаеля.

І правильно зробила!

Я виявилася не першою відвідувачкою геніального відьмака. Лазарі вже вів досить жваву бесіду на маленькій терасі з дівчиною, одягненою в персикову легку сукню. Її мідне волосся крутилося кумедними спіральками, а очі так віддано дивилися на чоловіка, як могло б щеня дивитися на улюбленого господаря. Мені навіть шкода стало бідолаху, адже погляд у відповідь був швидше байдужим і роздратованим.

Я сповільнила крок і прислухалася до голосів. Усі слова розібрати не вдалося, але дівчина дуже настирливо пропонувала свої послуги помічниці, самовіддано обіцяла мити підлогу і протирати пил, аби лиш бути ближче до генія. Ця промова викликала лише бажання скривитися.

Рафаель досить чемно, але наполегливо відмовлявся, навіть наводив якісь аргументи. Раптом дівчина вигукнула: «Але минулої ночі ви ж обіцяли!». І я мало не пирснула зі сміху. Геній почав переконувати бідолаху, що мав на увазі щось інше, а я озирнулася назад і помітила двох вершників, що мчали з боку Агори.

Чудово, ось вони мені зараз і допоможуть.

Один з уроків, які я засвоїла при спілкуванні з потенційними жертвами, звучав так: не намагатися задобрити чоловіка власною допомогою та турботою, краще попросити його про допомогу, а ще краще змусити його допомогти так, щоб він подумав ніби це його рішення.

Ситуація на терасі погіршувалася, а я зробила крок убік, віддалившись від огорожі. Рафаель поступово втрачав терпіння і почав витісняти відвідувачку до виходу.

- Обережно! - крикнув вершник. Я слухняно відскочила, і відчула спиною піднятий кіньми вітер. Картинно скрикнула, і впала на землю, наче мене штовхнули.

Вершники змагалися на швидкість та навіть не озирнулися. Мабуть, через свист вітру у вухах навіть не помітили мого падіння. Адже коні не зачепили мене насправді.

Важко дихаючи, наче від переляку, я вперлася долонями в землю і прислухалася.

- Міс, як ви? - Рафаель вискочив на дорогу і за мить опинився поряд зі мною. - От мерзотники, щоб їм ткеші підкови до чола прибили, - вилаявся у бік вершників, що підняли клуби пилу. Рафаель допоміг мені підвестися, узявши під лікоть. - Міс, не мовчіть, з вами все гаразд?

Я стривожено оглянула свою забруднену сукню, потім підняла голову і завмерла, дивлячись у вічі ательпата.

Зовсім звичайні очі, хочу зізнатися. Нічого виняткового. Так, як для даркті Рафаель цілком гарний, але я рішуче не розуміла, чому на нього так вішалися дівчата.

Втім, ці думки залишилися лише в моїй голові, а на обличчі відобразилося здивування, інтерес, а потім збентеження, коли я відвела очі:

- Дякую, лорде, все гаразд. Просто… я була неуважною.

- Що ви, міс, - Рафаель розплився в посмішці, задоволений тим, що я сплутала його з аристократом.

Наскільки я знала, як би не цінував ательпатів імператор, але дарувати їм титули було заборонено, тому Лазарі міг лише мріяти, щоб його називали лордом.

- Це тим невігласам варто було б подати урок манер. Ви впевнені, що з вами все добре?

Я подивилася на чоловіка з-під вій, кивнула. Але тільки-но він відпустив мою руку, я спробувала наступити на ногу і ледь не впала знову. Рафаель в ту ж мить спритно підхопив мене і ніби ненароком притиснув до себе

- Ой, здається, я підвернула ногу, - пробурмотіла безпорадно. - Доведеться викликати екіпаж. Ви допоможете мені? Якщо вам не важко, звичайно.

- Рафаеле! - розгублено гукнула ательпата рудоволоса бідолаха, але їй дісталася лише роздратована відповідь:

- Іди додому! Ми закінчили розмову.

Дівчина схлипнула, кинула на мене повний ненависті погляд і побігла геть. Я дивилася їй услід лише одну мить, але подумки пообіцяла, що Лазарі ще отримає відплату за таке ставлення до жінок.

- Міс, давайте я допоможу вам дійти до моєї тераси, там можна сісти, а я викличу екіпаж.

- Я буду за це вам неймовірно вдячна. А можу я дізнатися ім'я свого рятівника?

- Прошу пробачити мою помилку, я не представився. Моє ім'я Рафаель Лазарі, - з прихованим самолюбуванням назвався даркті. Я навіть здригнулася і повільно обернулася до нього, округлила очі, наче тільки впізнала:

- Святий Флоренсо, - видихнула приголомшено. Хоч насправді я не мала звички згадувати імперське божество, але так робили всі жителі Етенії, і мені довелося звикнути. Так само і з постійним закликом ткеші на голови усіх ворогів. - Ви ж знаменитий ательпат! Я чула про вас, але думала, що ви мешкаєте у столиці. Як ви опинилися у Торпі?

- Вирішив, що морське повітря піде мені на користь, - задоволено посміхнувся відьмак, розглядаючи мене розслабленим поглядом, а я готувалася підчепити його на гачок.

- Сподіваюся, вам тут сподобається. У Торпі дуже гарно, особливо влітку. Ви вже були на узбережжі?

Рафаель допоміг мені сісти на плетений диван і опустився поруч, ніби випадково не відпускаючи моєї руки, і натхненно заговорив:

- Так, місто прекрасне. Мені подобається, як поєднується архітектура Теніру з дизайнами Етенії. Старе місто взагалі являє собою стик культур, а Рибні квартали справді найдивовижніше місце. У жодному іншому місті я не бачив, щоб даркті торгували прямо з вікон своїх квартир. І куди не піди, всім є що продати, чи купити, щоб потім продати… - чоловік мрійливо глянув у небо, а потім схаменувся: - Міс, адже я не знаю вашого імені.