3. Нічні гості

Особняк покійного графа Поліверн знаходився у Новому місті – молодому районі Торпа, який було знищено під час війни та відбудовувано після її закінчення. Тут переважно жили не колишні тенірці, а приїжджі.

Мій будинок не виділявся великими розмірами та багатим оздобленням, скоріше навпаки. Я таємно продала майже всі цінні речі, яких можна було позбутися не привертаючи уваги. Замкнула всі кімнати, якими не користувалася. Добре, що покійний чоловік не прагнув жити у палаці та дім обрав відносно скромний. Але його однозначною перевагою я вважала величезний підвал.

Слуг я не тримала. Тричі на тиждень приходили дві жінки – одна відповідала за прибирання, а друга за приготування їжі, але більшу частину часу будинок належав тільки мені. Особливо це було потрібно ночами. Наприклад, такими, як сьогодні.

Торп не спав. У відчинене вікно час від часу вітер заносив звуки: свистки жандармів, якісь крики та стукіт коліс. Я куталася у халат і ховалася за легким тюлем, визираючи з вікна першого поверху. Усередині звично вібрувала тривога, але за стільки років я до неї звикла, майже зріднилася.

Наприкінці вулиці майнула тінь і відразу шмигнула під паркан, ховаючись у темряві, а за нею наступна. Я насторожено прислухалася, закусивши губу. Жандармів не було чутно. Оглянула вулицю. Тіні швидко і ледь помітно чкурнули вздовж паркану за сусідній особняк. Здається, їх було четверо. Постояла ще кілька хвилин, вдивляючись у темряву, яку розривали лише два тьмяні ліхтарі вздовж вулиці, і скоріше попрямувала всередину будинку.

- Привіт, красуне, - усміхнувся Шайр, проходячи до будинку через чорний вхід і скидаючи каптур. За ним увійшли ще троє даркті. Я відійшла, пропускаючи повстанців і вдивляючись в їхні обличчя.

- А де Джим? - здивовано обернулася до ватажка тенірської опозиції. Шайр похитав головою:

- Нас ледь не зловили. Жандарми знайшли наше таємне місце у Рибних кварталах, доведеться шукати нове. Імператорські тхори сьогодні організували облаву, ми ледве змогли втекти… Джим йшов за нами, але в один момент відстав, - чоловік глянув на мене, і поклав руку на моє плече, підбадьорюючи: - Він просто сховається десь в іншому місці, не переживай, красуне. Завтра його знайдемо.

Мені лишалося тільки кивнути. Повстанців у Етенії не милували. Якщо Джима сьогодні зловлять, то стратять уже вранці.

- До міста приїхав відомий ательпат, ти чув про це? - я зачинила двері на замок і клямку, потім пройшла слідом за чоловіками до підвалу. Один із них запалив лампу і відкривав таємний замок, що приховував секретну частину підвалу.

- Чув, - невдоволено озвався Шайр. - Але він нам не завада. Мої джерела повідомляють, що Рафаель займається лише винаходами, він не співпрацює з тхорами. Швидше це імперська зірочка - знаменитість, якою хваляться на бенкетах. А ще він жахливий бабій і гульвіса... постривай, ти що, запала на нього, красуне?

- Що? - від подібного питання навіть відсахнулася і здивовано витріщила очі. Чоловіки, проходячи у відокремлену частину підвалу, засміялися. Я не стала заходити в укриття, тільки спохмурніла: - Просто побачила його сьогодні у Старому місті. Неприємна особистість, але він багатий і…

- Він ательпат, Хелено, - суворо нагадав Шайр. - Нам, звичайно, потрібні гроші, і ти неймовірна молодчина, що допомагаєш і робиш усе можливе, але це був би дурний ризик.

Довелося погодитись із повстанцем. Відвернулась убік і кивнула, хоч одразу знову заговорила:

- Аніка Маруж запрошує мене до Градція, я могла б…

- Ні, - безапеляційно обрубав Шайр, навіть не дослухавши. - Градцій - територія Етенії, там ти будеш у небезпеці.

- Ми скрізь у небезпеці, - прошипіла, не витримавши. - Тенір пав, а тхори скоро переловлять нас як щурів. Одними агітаційними плакатами нічого не вирішити. Треба діяти впевненіше. Треба…

- Що? - Шайр ступив до мене, дивлячись у вічі. Я гордовито випросталась і погляд не відвела, хоч слова й застрягли в горлі під поглядом ватажка. Він оглянув моє обличчя і знову спитав: - Хочеш убити Верлу? Думаєш, ніхто не пробував? На троні імперії сидить звір! І панують у Етенії звірині закони! Я бачу, Хелено, наскільки ти віддана нам і Теніру, бачу скільки у тобі сміливості, але одній даркті не впоратися з імператором. Ти потрібна тут, красуне.

Останнє речення Шайр видихнув дуже тихо. Я проковтнула грудку, що встала посеред горла, облизнула пересохлі губи та просто кивнула, потім, притримуючи поділ довгого халата, розвернулася і попрямувала геть з підвалу.

- Дякую, - полетіло мені услід, а потім пролунав звичний звук закривання таємних дверей.

Я знову підійшла до відчиненого вікна, схрестила руки на грудях і вдихнула нічне повітря. Уважно придивилась до вікон сусідів. Я знала, що подружжя, що жили праворуч, лягали спати дуже рано. А від літньої сварливої ​​сусідки ліворуч мій будинок загороджували її буйно квітучі чагарники. Я лаялася на те, що вони залазять на мою ділянку тільки для годиться, щоб інші сусіди не думали, ніби це мені вигідно. А ще для того, щоб сусідка на зло мені навіть не думала підстригти або викорчувати рослини. У будинках навпроти теж було темно й тихо, скільки не вдивлялася у чужі вікна, нікого помітити не змогла. На цій вулиці жили лише даркті, тому можна було виключити варіант, що повстанців могли б почути хижаки.

Вже збиралася повертатися до своєї спальні, як раптом помітила тінь. Вона бігла криво, наприкінці вулиці спіткнулася і покотилася по землі, але все ж таки схопилася на ноги та кинулася у тінь парканів.

Джим!

Щойно постать мого знайомого зникла за особняком, пролунав стукіт копит і свист.

Я похолола, а нутрощі звело спазмом. Жандарми!

Хлопчисько привів за собою імперських тхорів! Що ж тепер робити?

Чорний екіпаж з емблемою вовчої пащі, хвацько звернув на нашу вулицю і трохи сповільнив хід. З нього на ходу вискочили двоє жандармів і почали оглядати кожен кут.

- Сюди забіг! - голосно сказав третій, стоячи на підніжці карети, що неквапливо рухалася вперед. - Шукайте! Заходьте на територію будинків!