Епілог

Тихою журбою увірвався вересень у її розмірене життя. Увійшло вже у звичку сидіти на тій лавці біля озера, де підсів до неї Самір. Вона називала те місце «їхнім».

Знову випускала легку доріжку диму з насиченим смаком чорниці. І думала про нього.

На щастя, перебування у комі не залишило зовсім ніяких наслідків для здоров’я Ліни.

Досі згадувалася та безмежно щаслива мамина усмішка, коли Лідія Петрівна побачила, що донька отямилася. Ліна навіть не хотіла думати, яких страждань завдала б мамі, якби прийняла інакше рішення.

Трохи налагоджувалося і з фінансами. Бо в театрі Ліну поновили, ще й на декілька проєктів затвердили.

Вона все більше впевнювалася в тому, що зробила правильний вибір. Адже не хотіла переломлювати себе, підлаштовуватися під той світ, який був їй чужим, під його родину, яка її відверто не любила. Ліна обрала себе.

Вона не жалкувала про свій вчинок, але продовжувала кохати. Уже й змирилася з тим, що, певно, житиме лише спогадами про нього. І навряд чи колись зможе знову поринути в цей шалений вихор пристрасті.

І не відразу помітила, що біля неї хтось підсів.

- Привіт! – почувся знайомий хриплий голос. – Як почуваєшся? Як життя взагалі?

Ян був таким же безпардонним, але дещо у його ставленні до Ліни все ж таки змінилося. Він щоденно являвся їй у лікарні. І навіть вечорами, коли вже вдома Ліна тихо плакала й пила вино під щемливу мелодраму, він приєднувався до неї декілька разів. Намагався розрадити та якось підтримати.

- Нормально. Уже майже добре, - хотіла й себе переконати в правдивості цих слів.

- Можливо, даремно ти маму відправила? Хай би пожила поки з тобою?

- Ні, Яне, нехай мама живе своє яскраве життя. Вона там на відпочинку з кимось познайомилася. У неї стосунки, тож я не хочу набридати їй своїм тоскним станом.

Ян подивився уважно на свою підопічну, відкинув пасмо її густого волосся за плече. Став серйозним враз, зосередженим.

- Я наполягав, що тобі треба ще трохи часу для відновлення, але Корпорація була непохитною. Вони хочуть, щоб ти виконала свою частину угоди й закривала переходи хоча б поступово.

- Але ж там Самір верховний. Він же підкорив собі весь демонський світ. Невже бешкет демонів продовжується? – і голос зрадницьки задрижав.  

- Ну, ситуація стала значно кращою. Але домовленість є домовленість. Ти повинна знищити їх. Янгольський патруль не має стільки особин, щоб шукати й контролювати ці переходи цілодобово. Ми, звісно, вже співпрацюємо із деякими відьмами, які по всьому світу їх будуть виявляти. Але нащо ці зайві витрати робочої сили? - закурив свою ядучу самокрутку. – Якщо у нас є ти. Можливо, візьмуть ще твою кров на дослідження. Корпорація буде намагатися знайти ще відьом із такими рідкісними здібностями. Я не думаю, що ти єдина в цілому світі. Але план уже розроблений, Ліно. Ти завтра йдеш на кастинг відомого іноземного режисера. Тебе, ймовірно, затвердять. Знімання будуть у горах за кордоном. Ми здогадуємося, що там гіпотетично десь повинен бути перехід. Тебе не будуть експлуатувати до виснаження, проте наголошую, що це твій обов’язок – допомогти людству.

От що заперечити на цю репліку, Ліна не знала. Але й умови свої поставила:

- Нехай Корпорація якось постарається, щоб ця діяльність не завадила моєму звичному життю. Я хочу грати в театрі та зніматися в кіно. Нехай підлаштовують, можливо, щоб це була відпустка чи якісь робочі поїздки.  

- Ну, це резонно, - погодився Ян. – Я захищатиму твої інтереси, повір.

- До речі, все хотіла спитати, чому ви називаєтесь Корпорацією? – хотілося відвернути свою увагу від тих гірких дум про свого демона й про те, що власноруч має знищувати можливість хоч колись побачитися.

- Бо там,  - підняв голову догори в мінливе осіннє небо. – Зібралися усі боги всіх релігій, які є в нашому світі й вони намагаються допомогти людям, направляти їх на істинний шлях. Але все одно, Ліно, ваше життя лише у ваших руках.

І ці його філософські висловлювання підтвердилися Ліниною наполегливістю й талантом. Бо кастинг – то була лише ймовірність успіху, а затвердження її на головну роль – переважно особистий здобуток Ліни.

Тих пів року знімань були для неї як ковток свіжого гірського повітря. Вона зцілювалася й відроджувалася. І з головою занурилась в роботу. Фільм вийшов доволі успішним. У перервах між зніманнями вона взяла індивідуальну екскурсію в гори, де виконала свою місію під чуйним керівництвом екскурсовода, а заразом і відьми.

Коли знищувала перехід, то думала про матір Саміра, про ненависть демонів до людей. І, дійсно, краще, щоб ці світи не перетиналися й були відокремлені назавжди.

А після прем’єри зібралися у ресторані готелю на веселе святкування. Ліна у довгій червоній сукні, яка цнотливо закривала усі її принади, була справжньою зіркою вечора.

Однак випивши один-єдиний келих вина, вона скромно відкланялася і збиралася йти у свій номер. Хоча чомусь потягнуло на відкриту терасу.

Тепле пальто, накинуте недбало на плечі, зовсім не зігрівало від березневого пронизливого вітру.

Вона спершу ніби відчула його наближення, а вже потім, озирнувшись, не повірила своїм очам. Подумала, що міраж, марево, плід її уяви. Але ж цілком реально спитав її: