Розділ 20. Придорожні одкровення

- І як давно ти шпигуєш для мого чоловіка? – Ліна підійшла впритул до Каті, не боялася навіть її, кремезнішої й трохи вищої. – Тобі Нестор платить? Чи ти з ним спиш? Зізнавайся, віроломна подруго!

- Так-так, - запиналася Катя, бо ж страшенно налякана була тими червоними очима юного створіння. Яра ще й для більшого ефекту шкірилася, немовби вкусити Катерину хотіла.

Але на яке саме питання зрадниця відповіла «так», було не зовсім зрозуміло.

- Відповідай, інакше Яра перетвориться у вампірку й буде тобі смерть прямо тут, посеред вулиці, - Ліна злісно шипіла в шию подрузі, підводячись навшпиньки. Обманювала, але ж та брехня мала дієвий ефект. – Коли ти почала доносити Нестору?

- Ще з вашого весілля. Він запропонував, я не змогла відмовитися, - настрашена Катерина зізнавалася у всьому, не думаючи. - Там добрі гроші були. Ліно, він переказував мені на картку значні суми, коли ти приїжджала. А у Лідії Петрівни я повинна була випитувати усе, щоб знати ваші настрої та чи не збирається вона на когось переоформлювати майно. Він хвилювався за свої статки.

Як все виявилося банально й очікувано. Усе заради грошей.

- Вона тут розписувала й про тебе із Саміром, - доповіла Яра, а потім як гепнула телефон об сіруватий потрісканий асфальт, аж на шматки розлетівся. – Це тобі за те, що зрадила подругу.  

- І якщо я дізнаюся, що ти якось зашкодила мамі, то повір мені, помиратимеш довго й в нестерпних тортурах, - доволі переконливо пригрозила Ліна. – Бувай, подруго!

А коли сіли в авто знову, то Ліна маму попередила, щоб Каті більше ні слова не говорила. Та й мама також вже збиралася виїжджати, бо ж до аеропорту в обласному центрі ще треба було доїхати.

- Я написала Нестору, перед тим, як розбила телефон Каті, що ви з мамою залишаєтеся вдома, а ваші знайомі, тобто ми, кудись зникли. Ну, щоб заплутати його,  - пританцьовувала на передньому сидінні Яра. – А ще я заблокувала номер Нестора. На якийсь час це унеможливить їхнє спілкування. Поки вона відновить свій номер, купить новий телефон. Я ж геній, правда?

- Так, - кивнула усміхнено Ліна, набираючи швидкість. – Але я все одно хвилююся за маму. От же ж  тварюка така! Навіть її контролювати хотів. Сподіваюся, вона буде в безпеці.

- Ну, поки вона на відпочинку, Нестор їй точно не завдасть шкоди. А потім ми щось вигадаємо, Ліно. Ти ж пам’ятаєш нашу домовленість? Ти допомагаєш відкрити перехід, і ми із Саміром посприяємо у твоїй кар’єрі. І з цим негідником також поквитаємося. Ми не залишимо тебе в цьому світі напризволяще, подбаємо про тебе обов’язково.

Та ці слова лише засмутили Ліну. Стиснула в розпачі губи. Розум підказував, що треба викорінити паростки цього почуття, якось вирвати Саміра зі свого серця, бо ж покине її тут одну. Навряд чи запропонує перейти разом у той клятий, демонський світ.

А дурне серце вирішило ще додати дрібку страждань. Бо ж на першому їхньому привалі Ліна запропонувала Ярі подивитися, як там Самір. Вдало вони зупинилися. Начебто понад дорогою, однак захищені густими придорожніми чагарниками дерев’яні столики з лавами й  спеціальним місцем для вогню сховали їх від людських очей.

Самір стояв на порозі дерев’яного будинку. Багряні промені сонця, що пестили його таке вродливе задумливе обличчя, вказували на те, що вогонь цього разу показує вечірній час, тобто найближче майбутнє. Бо й у дівчат також розжеврене сонце вже поволі спускалося за небосхил.

- Він чекає на нас. Певно, і вночі їхатимемо, щоб швидше дістатися, - зітхнула Яра, маючи намір загасити вогнище.

- Ні, стій, - зупинила її Ліна. – Покажи мені, будь ласка, Ліару.

І сама не знала, навіщо навмисно завдає собі болю. Але ж хотілося побачити його дружину.  

Яра зітхнула скрушно, але погодилася:

- Якби це не треба було для діла, то я б тебе не мучила. Але я маю перевірити, як там справи у нас вдома.

Палац Саміра був фантастичним, у стилі якихось арабських шейхів. Але відбувалося там щось незрозуміле. Адже пишно вбрана жіноча постать з гоструватими рисами обличчя, які робили її дуже схожою на підступну лисицю, ходила між рядами поранених демонів і щось там командувала.

Вони лежали прямо на підлозі, магічні поранення були якісь дивні. Дехто почорнів, дехто не міг ворушити кінцівками.

- Ой, скільки наших постраждало, - горювала Яра. – Треба терміново повертатися. Це жахливо.

Ліна ж намагалася роздивитися суперницю. Цей вигляд гордовитої хазяйки палацу закарбувався у її пам’яті. Колов штирями прямісінько в живе, стражденне серце.

Вродлива, мабуть, але відразу помітно, що не людина. Бурштинові, довгасті очі. Яскраво-червоне волосся кучерявилося водоспадом на тендітні плечі. Було трохи акуратних татуювань на вилицях, які надавали обличчю якогось витонченого шарму. І так, вона мала об’ємний живіт, який увесь час підтримувала руками з довжелезними нігтями-кігтями.

- Яро, на твою думку, як вона ставиться до Саміра? Для неї цей шлюб - також  лише зобов’язання? – Ліні хотілося, щоб цей союз, як і її власний, виявився неприродним, неправильним, помилковим.

- Ну, я не знаю, як там почуття формуються у перевертнів. Але вона дуже розлютилася, коли Самір відмовився віддавати їй променисте сонце, - Яра сказавши це, поглянула у виріз футболки Ліни, де красувалася оригінальна підвіска. – Це важливий символ для нас, бо дарується лише тому, кого хочеш бачити своєю парою. І Ліара дуже хотіла носити цю підвіску, проте Самір не віддав. А тобі після тижня знайомства подарував. Дивно це все. І знаєш, Ліно, я також до тебе прикипіла за цей короткий час. Тому скажу відверто, краще тобі не перетинатися ніколи з Ліарою. Бо вона лисиця: підступна й хитра. Солодко може співати тобі в лице, а чинить так, як їй вигідно. Ми трохи, бувало, сварилися, бо ти ж мене знаєш. Я, як той вогонь, можу і зігріти, і обпекти. Але плести інтриги ніколи не буду. Та як би я до неї не ставилася, вона його дружина. І у них скоро народиться спадкоємець.