Розділ 3. Вранішня пробіжка

Підготовка до сорокаріччя Нестора Івановича була дуже ґрунтовною. Ліні здавалося, що вона ні на хвилину не випускала свій телефон з рук. 

Але у всій тій круговерті дзвінків, замовлень та організаційних моментів їй чомусь думалося увесь час про того дурника, який назвався верховним демоном.

Виявилося, що він жив у їхньому містечку. Безперестанно обдумуючи усю цю ситуацію після недільної йоги, Ліна дійшла висновку, що він, мабуть, нещодавно оселився десь у котеджному містечку. І це, дійсно, було так.

Вони побачилися знову вже в понеділок.

Відправивши чоловіка на роботу, Ліна вирішила прогулятися до супермаркету. Маючи власний чорний величезний автомобіль преміумкласу, вона надавала перевагу все ж таки пішим прогулянкам. Не розуміла, нащо їхати той кілометр автівкою, коли здоровіше гуляти. Ба більше, її елітне авто ніби  щоразу пригвинчувало її до плінтуса, коли вона в нього сідала. Адже мала номерний знак такий самий, як і в чоловіка. Тільки в нього «0001», а в неї «0002». Ще як отримувала цей шикарний подарунок на свій день народження, втішений Нестор Іванович ніби брудним снігом розмазав по обличчю, бо ж великодушно вирік:

- Ти, дружинонько, завжди будеш номером другим після мене, тож і автомобільний знак у тебе відповідний.

А в супермаркеті на сусідній касі знову побачила його. Цього разу від несподіванки впустила своє кокосове молоко. Упаковка феєрично розірвалася, заливаючи підлогу й рожеві шльопанці касирки смачним кокосовим напоєм.

Але Самір недбало помахав їй рукою, підморгнув одним оком і продовжував утрамбовувати величезні пакунки.  Накупив продуктів, певно, на роту солдат. Значить, він точно десь тут у містечку живе. Ще й, можливо, не один, якщо стільки їжі нагрібає. Якесь незрозуміле розчарування нахлинуло, що не підійшов. Уже й не згадала про те, що поліцією погрожувала. Міг би привітатися ближче й попросити вибачення за вчорашній невдалий жарт. Чомусь хотілося вірити, що цей чоловік просто має дуже оригінальне почуття гумору.

Де він мешкає Ліна дізналася наступного ж дня. Бо мала ще корисну звичку бігати вранці.

Того співучого буденного ранку все було, як зазвичай. Вранішній ритуал під назвою «Щаслива дружина випроводжає чоловіка на роботу» був відіграний, як завжди, на відмінно.

Нестор Іванович вже не ображався на свою язикату дружину, бо ж вона сердечно в Інги перепрошувала, ледь сльозу не пустила.

Чмокнув її в лоба, підхопив свій шкіряний портфель відомого бренду й посунув до своєї автівки, яку вже прогрівав водій Валентин.

Чудове життя в дружини зайнятого чиновника. Вони майже не надокучали одне одному, бо зазвичай Нестор Іванович працював години до десятої вечора. Тож пів години зранку, пів години ввечері – ось і все їхнє спілкування.

А цілісінький день Ліна могла займатися своїми справами. Читала, проходила різноманітні тренінги, вчила мови, бігала.

- Я на пробіжку, - кинула метушливій Антоніні, яка знову щось десь витирала й чистила.

Цього разу вона чомусь вирішила обрати інший маршрут і побігла не до спортмайданчика, як завжди, а до озера.

А біля мальовничого озера, розгарячіла й червона Ліна, сидячи на дерев’яній лавці, дістала з кишені свій айкос. Її тренер дуже сварився за цю шкідливу звичку. Курити й бігати – це несумісні заняття. Але Ліна робила багато несумісних речей. Наприклад, кохалася з чоловіком і не кохала його. Ненавиділа його спосіб заробітку, але ж витрачала гроші на свої потреби. Терпіти не могла коло спілкування Нестора Івановича, проте готувалася  зустрічати його колег та друзів якнайкраще в суботу на святкуванні.

Милуючись чудовим краєвидом, барвистою прибережною зеленню та спокійною гладдю озера, вона цього разу почула його наближення.

Теж бігав чи що? Сірі спортивні штани, непристойно вузька біла футболка. Волосся своє вогняне й довге зав’язав пучком. Почухуючи акуратну руду борідку, несміливо наблизився. Самір. Рідкісне ім’я. І не чула такого.

- Можна? – спитав, киваючи на лавку.

- Якщо ти знову почнеш верзти цю дурню про демонів, то не можна, - пожалкувала чомусь, що побачив її таку усю розчервонілу, спітнілу, ще й з тим айкосом у руках.

Може, дременути якнайдалі від цього психа, поки є можливість. А якщо вона собі надумала, а насправді він нормальний, просто вирішив таким чином привернути її увагу? І вдалося ж йому це! До неї, дійсно, так ще ніхто не загравав. Це ж треба таке вигадати.

- Ні, не буду. Вибач, якщо налякав тебе, - умостився поряд. Цей тип, певно, взагалі не знає, що таке особистий простір.

Не бігав він, бо такий свіжий, спокусливий та манливий аромат його тіла відразу вдарив їй в носа, що аж якесь збудження відчула. Дідько, от же ж халепа з цим незнайомцем. Давно в неї такого не було, щоб її так бентежив чоловік.

Напевно, на першому курсі лише, коли почала зустрічатися з одним студентом із режисерського факультету. Він став першим Ліниним чоловіком. Зустрічалися вони десь рік. Але у них так нічого й не вийшло. Бо в обдертій кімнаті гуртожитку театрального університету розбилося на дрібні уламки закохане серденько. Адже застукала Ліна свого майбутнього Фелліні зі своєю однокурсницею. Зрозуміло, чим вони там займалися. Розгнівана дівчина тоді добряче відлупцювала конкурентку. Але із коханим довелося розбігтися. Згодом він став відомим режисером, щоправда, тільки у вітчизняному шоубізнесі. Хоча Ліну, зрозуміло, у свої проєкти ніколи не запрошував. І навіть радив колегам із цією істеричкою не працювати.