09/10.VI.2018

Дорогі читачі, вимушений з вами попрощатись, адже моє життя налагодилось і вести щоденник більше немає потреби...

думав я опівночі 09 червня, але події, що трапились зі мною далі, дали мені зрозуміти, що ці сторінки тепер невід'ємна частина мене.

тому пробачте, що змусив вас хвилюватись.

те, що трапилось цих вихідних заставило мене пригадати дитинство : у його світлих та темних тонах. у неділю родиною ми відвідали місцевий фестиваль морозива ( вам не здається, що це речення схоже на уривок з шкільного твору "Як я провів літо?" ), але перед ним були найгірші моменти за час мого повернення.

але зараз завершу розповідь про зустріч з мамою та сестрою. Аліса обняла мене з порогу та не могла стримати своїх емоцій, вона була щаслива та не хотіла відпускати, а ось мати...
їй було важко, ні не прийняти мене, а зрозуміти чому я так вчинив з нею. коли молодша сестра заснула, Галина Сергіївна заварила мелісового чаю з медом та сіла навпроти мого фотопортрету з якого я зірвав стрічку та почала плакати. хотів її обійняти, теж поплакати, але вона відштовхувала мене та уникала дотиків. 

діалог, що відбувся між мною та найдорожчою мені людиною, нехай, залишиться між нами, але єдина фраза яка прокручується в моїй голові досі, вразила мене до глибини душі :

- Я пробачу тебе, можливо, але більше ніколи не зможу довіряти тобі...

слова знищують вщент людей. пробачте, я плачу, як 7- ми річне хлоп'я..сьогодні більше не писатиму.

прокинувся похмурим після слів матері, щипав себе, щоб прокинутись десь у плацкартному вагоні і усвідомити, що це все сон, але ні. реальність, жорстока та болюча. ховаюсь під ковдру та картаю себе за своє повернення, аж раптом моє тіло затріщало під натиском ваги :
- Вставай, брате! Сьогодні фестиваль морозива, - вигукувала Аліса та стрибала по мені.
- Годі, сестро, дай поспати, - буркотів я.
тоді вона стягнула мене за ногу і я впав на підлогу і це непосидюче дитя почало лупцювати мене подушкою.
у кімнату зайшли батьки та сказали Алісі йти вмиватись та снідати, а мати підійшла до мене :
- В очах Аліси ми завжди будували про тебе добрі уявлення, тому не посмій їх зруйнувати, - шепотіла вона, - не зруйнуй їй дитинство знову.
трясця! ненавиджу себе, мама мене ніколи не пробачить, а батько знову грає роль холоднокровного та байдужого, зараз жалію не про те, що накивав п'ятами 11 років тому, а що повернувся.

моє дитинство - чорна смуга яку я б волів стерти з пам'яті, видалити одним натиском клавіші, забути, але...
мене не віддали у дитячий садок з дідових міркувань, а щоб не заважати батькові будувати кар'єру, а матері закінчити навчання, мене до 7 - ми років виховували дід та бабка. забув уточнити одну важливу деталь - я не запланована дитина. історію моїх батьків, ніяк не назвеш "коханням", а швидше за все знайомством в день якого зачали мене, це сталось неподалік Львова, де мама святкувала свій випускний зі школи, а батько віз товар з Дніпра на Львів.
мені цю історію довгий час темнили, але коли я запитав у бабки, чому батьки навідують мене раз на місяць та не забирають, вона ж "вилила" мені гірку правду.
тоді мода була втрачати цноту на випусконому, ось перебрала мати з алкоголем, а збоку мій батько - старший та красивий, досвідчений мужчина і...зачали мене в тісній кабінці туалету, бо кому як не мені там саме місце?
батьки заперечували цю історію, говорили, що я доовгоочікувана та бажана дитина, але навіть фотографій з весілля не було, а чому, бо вони навіть не розписались, до появлення Аліси. у свої 18 - ть я отримував від них звісту того, що обоє вирішили таки узаконити свої стосунки, бо мама була вже вагітною вдруге. а до того їм було начхати на штампи в паспорті і т.п. це було одним з апсектів ненависті до ще ненародженої сестри.
потім я пішов у школу у Львові, дід та бабка продали особняк в Дніпрі, де я жив до 7 -ми років та придбали 4 - ри кімнатну квартиру на Княгині Ольги. великі та просторі кімнати в новобудові на 9 -му поверсі, мабуть, що мрія для багатьох, але тут я почувався зайвим та непомітним для всіх.
один дід мене любив.
Йосип - Роман.

зібрався та чекав всіх, зайшов батько, сів поруч, обняв та заговорив :
- Ти, Дмитре, зараз не спалахуй, мати так ще не все зрозуміла і їй важко, тому, будь добрий слухайся та не показуй свого невдоволення.
зайшла мати і тато відсунувся від мене, довго дивилась на нас і заговорила :
- Зараз ми до церкви, а потім у парк...
мій внутрішній протест бив мене у скроні, але я лише кивнув у відповідь. мама вдарилась у релігію після мого гріховного зачаття, була вся така набожна тай мене в дитинстві теж часто водила в церкву, але я втрачав свідомість, ото бабка ( мати батька та жінка діда ) казала :
- В гріху зачатий, ото чорт ним і володіє. 
тоді похитнулась моя віра, а за 11 років став я атеїстом. для мене релігія - це бізнес та засіб маніпулювання людьми. одного разу на Закарпатті попав на похорон ( завжди думав, що в залежності від області обряди між собою різняться, тому стало цікаво ) і став я свідком такого : священник не пускає труну з небіжчиком на поріг церкви, бо той за життя ніколи не вносив ДОБРОВІЛЬНІ пожертви. родичі просили, молили, давали гроші, бо їм на 14:30 в сільському шинку поминки замовлені, а той крутить носом, мабуть, що мало пропонували. я не витримав, підійшов до труни та положив на неї 1000 $.

щоб показати "хороший приклад" Алісі збираюсь та йду до "цирку".

в церкві постояв 10 хвилин та вийшов, адже мені здалось, що люди прийшли туди не молитись, а розглядати інших людей. по закінченню батьки застали мене з сигаретою в зубах, змовчали, але я відчув їх холодний та осудливий погляд на собі. курю з 17 -ти, але саме зараз вони побачили вперше тай Аліса була поруч...

сестра дорогою до парку йшла зі мною за руку, а на прохання батьків йти з ними зовсім не реагувала. вони певно думають, що я навчу її поганому, чи скажу, щоб у 19 -ть вчинила так само як і я...а ми лише розмовляли про мої подорожі Україною, тварин та навчання в школі.

на фестивалі морозива мама відмовилась купувати Алісі другу порцію смаколика, а я запросив її покататись на оглядовому колесі, де дав їм великий ріжок зі смаком малини. батьки знизу щось вигукували, але я не хотів їх слухати, бо зараз знайшов те, що триматиме мене тут попри все - сестру Алісу.