Розділ 29: Боротьба за свободу. Полон любові й болю

Коридором поліцейського відділку крокував адвокат. Вираз його обличчя був серйозний — часу було обмаль, а ситуація критична. Кенана й Кемаля якраз виводили на допит. Наручники на зап’ястях Кенана стискали не лише шкіру, а й його свободу. Проте найсильніше стискало його серце — коли він побачив Бахар.

— Алі! Синку! — вигукнула вона, прориваючись до нього, хоча б на мить побачити.

— Мамо! Я не винен! — закричав Кенан. Голос його лунав по всьому коридору, мов крик душі.

Сльози Бахар потекли самі. Вона йшла, немов у тумані, серце стискалося від болю. Та найгірше було не це — її погляд зустрівся з Кемалем.

— Кемаль?.. — її голос затремтів.

— Я тут, щоб рятувати нашого сина, Бахар, — відповів він рівно, дивлячись їй прямо в очі.

— Що?.. — обурено втрутився Кадир, який щойно підоспів. — Це жарт?! Що цей робить поруч із моїм сином?! — крикнув він, майже гримнувши кулаком по столу.

Бахар мовчала. Її ноги ледь тримали тіло, якого не слухалася душа.

У залі очікування вже була Дамла, схвильована до краю.

— Де мій брат? Де Кенан? — питала вона, втрачаючи терпіння.

— Його затримали. За вбивство, — холодно відповів Озан.

— Що?! — Дамла вжахнулась. — Він не робив цього!

— Робив. Інакше його б тут не тримали, — відрізав той, без краплі сумніву.

— Озане! Досить! — урвала його Бахар. — Відвези Дамлу додому!

— Мамо…

— Я сказала — досить!

— Ні, — рішуче відмовила Дамла. — Я не поїду, поки Кенан тут.

— Дамло… — Ханде обережно взяла її за руку. — Давай, поїдеш трохи відпочинеш. Потім, якщо захочеш — повернемось.

У цей момент у відділок увійшла Хазал. Її погляд одразу знайшов Дамлу.

— Що сталося? Що з Кенаном? Дамло? — та мовчала, втираючи сльози.

— Хтось пояснить мені, що відбувається?! — вже голосно запитала Хазал.

— Він убив людину, — знову кинув Озан.

— Думай, що говориш! — різко відповіла Хазал. — Він не здатен на це!

— Ви всі сліпі. Якщо б він був невинним — його б не затримали!

— Замовкни, — твердо сказала вона, і цього разу голос її не тремтів.

І тут до зали ввійшла Лейла. Вона одразу підійшла до Бахар.

— Тітко Бахар… Що сталося? Де Кенан?

Озан знову встряв:

— Я тобі скажу. Твій “герой” убив людину.

— Що?.. — у Лейли пересохло в горлі.

— Та ну чому ж ні? — єхидно продовжив Озан. — Особливо коли він у гніві — здатен на все.

— Озане, досить! — Лейла глянула на нього з гнівом. — Кенан невинен!

У той момент підійшов офіцер Хакан:

— Лейла Йілмаз? Ви вона?

—Так, я.

— Пройдіть із нами, нам потрібно взяти ваші свідчення.

— Куди ви її ведете?! — втрутився Озан.

— Вона свідок. Це формальність.

Але Лейла твердо заявила:

— Я хочу спершу побачити Кенана. Перш ніж щось казати.

Їй дозволили коротку розмову.

У камері Кенан сидів сам. Коли двері відчинилися й він побачив Лейлу — його обличчя змінилось.

— Лейло…

— Кенане… Скажи мені — що сталося?

— Я нічого не робив. Мене підставили.

— Хто?

— Мій… мій батько.

— Що?.. — Лейла не вірила в почуте. — Це переходить усі межі… Я все розкажу!

— Ні! — зупинив її Кенан. — Про це ніхто не має знати.

— А що мені робити? Як тебе врятувати?

— У мене є план, — сказав він тихо. — Іншого виходу немає.

Кенан поділився деталями.

— Кенане… Ні… Це занадто ризиковано.

— Це єдиний шанс. Інакше я не вийду звідси.

— А Кемаль? Він невинен!

— Його виправдають першим. Це я — головна мішень.

Лейла опустила очі. Її вперше скувала справжня тривога.

— Я боюся, Кенане… Дуже боюся.

Кенан стис її руку крізь ґрати.

— Не бійся, кохана. У нас усе вийде.

— Я тебе кохаю…

— І я тебе. До останнього подиху.

— Час відвідувань закінчено, — пролунав голос комісара.

Лейла не хотіла відпускати його руку… Але мусила.