Розділ 26: Між сльозами й гнівом

Бахар стало дуже боляче. Весь цей час вона вірила в брехню. В те, що Кемаль покинув її, як непотрібну річ. З очей йшли сльози.

Кемаль:

— Бахар, невже ти справді думала, що я покинув тебе?

У Бахар не зупинялися сльози:

— Як це?

Кемаль:

— Спочатку він погрожував мені, потім, коли я не послухав його, мене побили.

Бахар відвернулася. Сльози йшли з очей. Все життя її обманювали.

Кемаль:

— Я б ніколи не залишив  тебе, Бахар.

Бахар:

— Знаю…

Кемаль:

— Кенан має дізнатися правду.

Кемаль уже йшов, але Бахар зупинила його:

— Кемалю, ні, прошу! Ні!

Кемаль:

— Тобто ні, Бахар? У мене є син. Я багато років не знав про його існування. Я маю право знати чому. Розкажи.

Бахар:

— Мені було двадцять. У день весілля я чекала тебе, та тебе не було. Я подумала, що ти покинув мене.

Вона плакала, сльози йшли з очей. Їй було дуже важко. Серце розривалось.

Бахар:

— Через тиждень я дізналася, що вагітна.

У Кемаля пішли сльози з очей.

Кемаль:

— Ти, знаючи, що вагітна, вийшла заміж за того Кадира?

Бахар:

— На той час я думала, що це буде найкращий варіант.

Кемаль:

— Ах, Бахар…

Бахар:

— А потім… коли Алі було тільки три роки… його викрали.

Їй було важко це говорити.

Кемаль:

— Викрали? Хто і навіщо?

Бахар:

— Ми досі не знаємо хто… Кемалю, я вже йому розкажу. Та тільки не зараз, прошу тебе.

Кемаль відвернув погляд.

Тим часом Кенану позвонила поліція. Через телефон сказали:

— Є підозра, що Онура було вбито.

Кенан:

— Що?

У Кенана з рук випав телефон. Кенан повільно опустився на ліжко. У кімнату зайшла Хазал.

Хазал:

— Кенане, що сталось?

Кенан:

— Онур…

Хазал:

— Що сталося з Онуром?

Кенан:

— Це було вбивство. Його вбили.

Хазал:

— Що? Як? Цього не може бути!

Кенан:

— Я знайду того, хто вбив мого брата, і прикінчу власними руками.

Хазал:

— Хай що буде — я з тобою.

Хазал взяла його за руку. Та Кенан забрав руку. Він пішов, залишивши Хазал саму.