Розділ 25: «Те, що не можна було приховати». Кенан син Кемаля

Бахар не знаходила собі місця. Її серце розривалося від переживань. Кожен погляд на порожні кімнати нагадував їй про біль, який вона відчувала через сина, через Кенана. Лейла, що сиділа поруч з нею, не могла залишити її в самоті, адже теж переживала, хоч і не показувала це. Тільки в її очах можна було побачити віддзеркалення суму та розбитих надій.

Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явилася Хазал, підтримуючи Кенана, який ледве тримався на ногах. Він був сильно п’яним, його очі були заплакані, а рухи безладними. Лейла, побачивши його в такому стані, відчула, як її серце немов здавило. Їй було боляче, але вона намагалася тримати себе в руках. Вона не стала робити сцени, хоч і відчувала, як з її очей котяться сльози.

  «Я краще піду…» – тихо промовила Лейла, намагаючись не розплакатися. – «Надобраніч, тітко Бахар».

Бахар відвела Кенана до його кімнати, допомогла йому лягти на ліжко, і, глянувши на нього з болем у серці, вкрила його ковдрою. Кенан швидко заснув, але Бахар не могла відвести очей від його обличчя. Вона знала, що щось не так, але поки що не могла зрозуміти, що саме. Лейла, повернувшись додому, не стримала сліз. Її серце розривалося. Чому все сталося саме так? Чому вона не могла бути з ним? Чи справді він любить її, чи просто шукає утіхи ?

Тим часом Бахар поїхала до лікарні, намагаючись заспокоїтися. Вона зайшла до свого кабінету, де вже сиділа її подруга Феріде. В її очах була незвична серйозність.

  «Феріде?» – запитала Бахар, сівши за стіл.

  «Нам треба поговорити, Бахар», – відповіла Феріде, зібравши думки. – «Що знову натворив твій син? Лейла плакала всю ніч».

Бахар опустила голову, відчуваючи, як важко їй це приймати. Вона глибоко зітхнула.

  «Учора його привели п’яним…» – її голос зрадливо затремтів. – «Він і Лейла посварилися. Я не знаю, що сталося між ними».

Феріде поглянула на неї з співчуттям, але вона зрозуміла, що в цій ситуації не можна лишати все на волю випадку.

  «Та гаразд уже з цим. А ти як?» – запитала Феріде. – «Як ти себе почуваєш?»

Бахар закрила очі на мить, зібравши сили.

«Я… я не знаю, Феріде. Це все так важко… так багато чого сталося останнім часом».

Феріде знала, що Бахар мала рацію. За її плечима було стільки болю та зрад. Але все стало ще важче, коли Феріде згадала про Кемаля.

  «А як там Кемаль?» – запитала вона. – «Як у вас там все?»

Бахар відчула, як її серце стискається від цієї теми.

  «Феріде, що ти таке говориш?» – прошепотіла Бахар, немов би намагаючись уникнути цієї розмови. – «Звідки я маю знати, як він?»

  «Він ще не поїхав?» – запитала Феріде.

  «Ні, він залишився», – відповіла Бахар, все ще не вірячи, що це сталося.

Феріде приподняла брови. Вона знала, що Кемаль давно мав поїхати, але Бахар не дозволяла йому. Може, тепер і не варто було зволікати.

  «Нехай поїде», – сказала Феріде. – «Бо якщо дізнається, що Кенан його син…»

І в цей момент двері відкрилися. Кемаль стояв під дверима, він усе почув. Його серце билось шалено. В голові вирувала буря питань: чи це правда? Чому Бахар не сказала йому раніше? Як так сталося, що він тільки зараз дізнається про сина?

Кемаль зібрався і в ту ж ніч зробив тест ДНК. Це рішення змусило його серце битися швидше, від відчуття того, що його життя може змінитися. Він відкрив конверт з результатами вже ввечері. І це було як удар у серце.

Збіг 99,9%. Кенан був його сином.

Кемаль не міг в це повірити. Він не знав, що робити з цією інформацією, як з нею жити. Виявляється, у нього є син, якого Бахар приховувала від нього всі ці роки. Чому вона так зробила? За що?

Настав ранок. Бахар приїхала до лікарні, намагаючись хоч якось відновити свій стан. Вона вийшла зі своєї кімнати, але побачила, що Кемаль вже чекає на неї.

«Бахар, нам треба поговорити», – сказав він, погляд його був жорстким і серйозним.

  «Так, нам треба поговорити», – підтвердила Бахар, відчуваючи важкість на серці. – «Чому ти ще досі тут? Чому не їдеш?»

  «Я нікуди не поїду», – відповів Кемаль, дивлячись прямо їй в очі. – «Я буду поруч з сином».

Бахар застигла, і її очі розширилися від здивування.

«З яким сином?» – здавалося, її голос не належав їй.

  «Я все знаю, Бахар. Кенан – мій син», – проголосив Кемаль, не зводячи погляду.

Бахар не могла в це повірити. Всі думки та емоції переплелися в її голові, але вона залишилася мовчазною. Відчувши гіркоту, вона запитала:

  «Що це за вигадки?»

  «Я зробив тест ДНК», – повторив Кемаль.

Бахар сіла на стілець, розгублена. Її серце боліло, адже тепер вона знала, що цей момент змінить усе .

«Чому ти так поступила?» – запитав Кемаль, його голос здався порожнім від болю. – «Чому не сказала мені про сина?»

Бахар була розгублена, але змогла відповісти:

  «Чому тебе це цікавить? Ти покинув мене!»

Кемаль зітхнув і подивився на неї з глибоким болем:

  «Я не покидав тебе, Бахар. Твій батько довів мене до коми. Ти думаєш, що я міг би залишити тебе?»

Ці слова пробили Бахар, мов холодний вітер, що проникає в серце. Вона не могла у це повірити. У її душі все розривалося, і вона просто не могла зрозуміти, чому все сталося так. Її серце боліло. І тепер вона знала — все це не просто так. Це була складна історія, де правда мала свою високу ціну.