Розділ 18: Останній дзвінок . Лейла потрапила в аварію

Настав новий ранок. У палаті було тихо, лише промені сонця м’яко пробивались крізь жалюзі. Хазал заснула поруч із Кенаном. На деякий час Кенан відчув спокій .

Але спокій тривав недовго.

До лікарні приїхала Лейла. Вона несла з собою тривогу, бажання підтримати Кенана — бути поруч, як обіцяла собі. Та те, що вона побачила, стало ножем у серце: Кенан і Хазал. Разом. Її погляд зупинився на їхній близькості, і все ніби втратило сенс.

— Я зайду до Онура, — тихо сказала Хазал, помітивши напругу. Вона залишила їх наодинці.

— Для чого ти приїхала? — холодно спитав Кенан, уникаючи її очей.

— Щоб бути з тобою, підтримати, — з болем відповіла Лейла.

— А я просив?

— Кенане, досить! Я знаю, тобі важко, але чому ти так мене відштовхуєш?

Він мовчав. Холод у його словах болів більше, ніж тиша.

— Скажи… Я справді тобі байдужа? — голос Лейли зірвався. — Я для тебе ніщо?

Кенан не відповів.

— Я все зрозуміла. Більше не турбуватиму тебе…

Її очі наповнились сльозами, і вона вийшла з лікарні, зламаною. Але Кенан не рушив за нею. Він просто стояв, мовчки спостерігаючи, як йде дівчина, яка, можливо, кохала його більше за життя.

Він повернувся до палати Онура.

— Як ти, брате?

— Стає краще. Хазал… вона так щиро раділа, коли побачила тебе. Вона хоче бути поруч.

Кенан кивнув, та думками був не тут.

А тим часом Лейла йшла вулицею — спустошена, самотня. В голові крутилися його слова. Вона не помітила машину… Глухий удар. Тіло впало на асфальт. Кров, біль, паніка. Водій зник, залишивши її помирати.

Слабка, ледве притомна, вона набрала номер. Кенан. Один гудок. Другий. Третій. Вибито.

Це був останній зв’язок.

Інший водій, що проїжджав повз, зупинився, викликав швидку. Лейлі одягли кисневу маску, вона знепритомніла… Кров текла з голови, серце билося все повільніше.

Біля лікарні Кенан саме говорив із Хазал. І тут він побачив, як з машини швидкої витягують тіло… Її.

— ЛЕЙЛА!!! — крик, повний болю, зірвався з його грудей.

Він підбіг, очі шукаючи хоч якийсь знак життя.

— Що з нею? Вона житиме? — благав він лікаря.

— Її збила машина… Стан тяжкий.

Він біг за носилками, поки її везли до операційної. Його трясло. Він не міг повірити, що це відбувається. В голові лунала лише одна думка: вона дзвонила… а я не відповів…

Це кінець. Чи буде новий початок — тепер вирішувала не доля. А боротьба за життя .