Розділ 9: Знайдений Алі Карахан

Бахар і Кадир були не просто лікарями, а й відомими хірургами, які мали свою лікарню. Їхній досвід і репутація дозволяли надавати найвищий рівень медичної допомоги, а також вирішувати найскладніші випадки. Завдяки своїм зв’язкам і впливу в медичному середовищі, Бахар змогла отримати результат тесту ДНК значно швидше, ніж це передбачалося.

Бахар залишалася у своєму кабінеті, тримаючи в руках конверт, в якому містився результат, котрий міг змінити все її життя. Вона виглядала дуже стурбованою. Лейла, яка вже була в кабінеті, помітила її нервовий стан і вирішила заспокоїти її:

— Тітко Бахар, усе добре? Ви виглядаєте дуже стурбованою, — запитала Лейла, спостерігаючи за нею.

Бахар кивнула, намагаючись приховати свої хвилювання. Вона відчувала, як серце билося в її грудях, і розуміла, що цей момент змінить усе. Вона кілька разів вдихнула, намагаючись заспокоїтися, і, нарешті, відкрила конверт.

Кожне слово на аркуші, кожен рядок тесту, що підтверджував збіг на 99,9%, вносило все більше шоку в її душу. Це був її син, її Алі. Той самий хлопець, якого вона втратила 20 років тому, і ось тепер знову була можливість знайти його. Результат був однозначним.

Сльози радості покотилися по її щоках. Вона не могла стримати емоцій. Це був момент, до якого вона йшла стільки років. Весь цей час вона шукала його, вірячи, що колись знайде. І ось, тепер вона тримала в руках правду. Її син живий.

Лейла, побачивши сльози, зрозуміла, що ця новина не просто радість для Бахар. Це була надія, що вернулася після довгих років розпачу. Лейла обійняла її, спостерігаючи за тим, як Бахар нарешті знаходить розраду.

— Ви не уявляєте, як я рада за вас, тітко Бахар, — сказала Лейла з усмішкою. — Тепер ви зможете знайти його.

— Так, — відповіла Бахар, хвилюючись від думки про те, як все зміниться.

Повернувшись додому, Бахар уже була іншою людиною. Її обличчя світилося від щастя. Вона не могла приховати усмішки. Вона була щаслива, бо знайшла свого сина, але все ще була обережною у своїх почуттях. Їй треба було обміркувати, як це сказати родині.

В будинку атмосфера була напружена. Кадир, помітивши зміни в настрої Бахар, запитав:

— Бахар, все добре?

— Так, усе добре, — відповіла вона з посмішкою. Їй хотілося сказати про сина, але вона вирішила спершу поговорити з Алі, а потім уже розповісти всім.

Озан теж помітив зміни в обличчі матері і запитав:

— Мамо, все гаразд?

Бахар була готова сказати, але стрималась. Вона не могла ще розповісти про це. Сьогоднішній день був ще занадто важким для неї.

Наступного дня Кенан, як завжди, прийшов на свою роботу, щоб прибирати сміття біля дому Караханів. Він зазвичай не звертав увагу на те, що відбувається навколо, адже це була його щоденна рутина. Але цього разу він зупинився, побачивши Бахар, яка вийшла в сад.

Бахар тихо наблизилася до Кенана, її погляд був сповнений емоцій, а серце билося дуже швидко. Вона дивилася на нього, не вірячи, що цей хлопець може бути її сином. Її очі наповнилися слізьми, коли вона підбігла до нього і обняла. Це був момент, коли вона просто не могла стриматися.

— Синку, Алі, — прошепотіла вона через сльози, стискаючи його.

Кенан відійшов , розгублений.

— Я Кенан, не Алі. Ви, мабуть, мене з кимось переплутали.

Бахар не могла в це повірити. Вона відсторонилася, поглянувши йому в очі.

— Ти мій син, — сказала вона, твердо. — Я знаю це.

Кенан почав відмовлятися, кричачи:

— Ні! Це неможливо! Я не можу бути вашим сином!

Бахар намагалась пояснити:

— Це правда, ти мій син!

Тут Лейла кинула йому тест ДНК, який показував, що Кенан був ідентичний Алі. Кенан здивовано подивився на папір, і його обличчя змінилося. Він на мить замовк, не знаючи, що сказати.

— Ні, цього не може бути,це якась помилка — пробурмотів він.

Лейла не витримала:

— Це не помилка! Ти — зниклий Алі Карахан!

Лейла підійшла до нього і, не вагаючись, витягла кулон з-під його кофти. Кулон був саме тим, який Алі носив у день зникнення. Кенан побачив кулон і почав тремтіти. У його голові все заплуталося. Він не міг повірити, що це дійсно правда.

— Що ти скажеш про цей кулон? У день викрадення на Алі був цей кулон, — запитала Лейла, дивлячись йому в очі.

Кенан, розгублений, не міг сказати нічого. Він обернувся і пішов. Бахар, побачивши його втечу, впала на землю, втративши свідомість. Лейла закричала:

— Тітко Бахар!

Кенан, почувши її крик, повернувся і побіг до Бахар. Він припав до неї, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Що сталося? — запитав він, лякаючись.

— Вона не дихає! — схлипнула Лейла.

— Забери свої руки, — закричала Лейла, бігаючи по дому. Вона швидко побігла до Кадира, покликаючи на допомогу.

Кенан не міг повірити, що зараз, коли він нарешті знайшов свою маму, вона може померти. Він відчував, що не може її втратити.

Кадир прибіг і одразу зрозумів, що сталося. Він швидко забрав Бахар до лікарні.

— Їдьмо! — сказав Кадир, і вони поїхали.

Кенан стояв, стоячи в розпачі. Йому було важко усвідомити, що він тільки зараз починає розуміти  батьківство, а тепер може втратити свою матір. Йому було боляче, і він не міг зрозуміти, чому це відбувається. Всі ці спогади з дитинства, які він намагався забути, знову з’являлись.

Кенан сидів сам у дворі, стискаючи в руках той самий кулон. Думки плуталися в голові. Якщо він не Алі, тоді звідки в нього ця річ? Цей кулон був з ним стільки, скільки він себе пам’ятав. Це був єдиний зв’язок із минулим, єдина згадка про сім’ю, яку він ніколи не знав. Його душило відчуття невідомості. Йому хотілося кричати — від болю, розпачу й страху дізнатися правду.

Тим часом у лікарні, куди терміново доправили Бахар, панувала тривожна атмосфера. У неї був надзвичайно низький тиск, а пульс — майже невідчутний. Лікарі метушилися навколо, а Кадир, охоплений панікою, схопив Лейлу за руку:

— Лейло, що сталося? Що трапилось із Бахар?