Розділ 8: ДНК тест . Кенан син Бахар ?

Наступного дня Кенан знову прийшов збирати сміття біля маєтку Караханів. Він виконував свою роботу, як завжди, намагаючись не привертати до себе уваги, коли раптом відчув, що щось зникло. Він максимально  торкнувся шиї — кулона не було.

Серце шалено закалатало.

Кенан зупинився, окинувши поглядом землю навколо. Ніде. Він почав метушливо перебирати траву, заглядати під кущі, ніби від цього його знахідка могла з’явитися швидше.

Це була єдина річ, що лишилася йому з дитинства. Єдина, що хоч якось пов’язувала його з минулим. Втрата цього кулона була нестерпною.

Тим часом із будинку вийшла Бахар. Вона хотіла подихати свіжим повітрям, але її увагу привернув хлопець, що щось гарячково шукав біля кущів. Спершу вона не надала цьому значення, але раптом її погляд зачепив маленький блискучий предмет, що лежав неподалік.

Вона нахилилася, підняла його й… завмерла.

Її пальці здригнулися.

Перед нею був той самий кулон. Чорний смарагдовий камінь.

Вона вдихнула повітря, відчуваючи, як серце боляче стиснулося. Вона пам’ятала цей кулон до найменшої деталі. Його ланцюжок, його форму, навіть маленьку подряпину на боці. Вона власноруч вділа його на шию своєму маленькому синові того страшного дня, коли він зник…

Її долоні тремтіли.

Кенан, обернувшись, нарешті помітив, що кулон знаходиться в руках Бахар . Він стривожився.

— Це твій кулон? — тихо запитала Бахар, намагаючись не видати тремтіння в голосі.

— Так, мій, — відповів Кенан і зробив крок уперед, щоб узяти його назад.

— Звідки він у тебе? — Її голос був уже більш напружений, але Кенан цього не помітив.

— Він зі мною ще з дитинства. Це єдине, що залишилося мені від родини, — сказав хлопець, уважно дивлячись на Бахар.

Вона довго дивилася на нього. Слухала його слова. Дивилася у його очі. І відчувала, як у її серці зароджується щось, від чого її майже нудить від страху.

Він узяв кулон і, не кажучи більше ні слова, пішов.

Бахар стояла, ніби укорінена в землю.

Може, він просто вкрав його? — промайнуло в її голові. Але чому саме цей кулон?

Вона опустилася на лавку в саду, намагаючись розібратися у своїх відчуттях.

— Тітко Бахар, ви в порядку? — прозвучав ніжний голос Лейли, яка саме вийшла у двір.

Бахар підняла на неї очі.

— Лейло… — її голос був ледве чутним. — Цей хлопець… У нього є кулон, який я вдягала на Алі в день його зникнення…

Лейла широко розплющила очі.

— Він щось зробив?

— Я не знаю… Я не знаю… — Бахар закрила обличчя руками. — Або він вкрав його… або… або він і є Алі…

Лейла присіла поруч.

— Тітко Бахар, не мучте себе. Давайте зробимо тест ДНК. Якщо це дійсно він, ми це знатимемо.

Бахар кивнула.

— Але нам потрібна його волосина або кров.

Лейла усміхнулася.

— Не хвилюйтеся, я все зроблю.

Два дні потому Кенан знову прийшов до маєтку Караханів. Цього разу його зустріла Лейла.

— Привіт, Кенане!

Він спохмурнів.

— Привіт… Ми знайомі?

— Я Лейла, — усміхнулася вона.

— А, зрозумів…

Вона завела розмову, намагаючись діяти природно.

— Ти часто тут працюєш?

— Два рази на тиждень.

Кенан нахилився, щоб підняти пластикову пляшку, і в цей момент Лейла легенько смикнула його за волосину.

— Ай! — він сіпнувся й здивовано глянув на неї. — Що ти робиш?!

Лейла зробила невинний вираз обличчя.

— Ой, вибач! Я просто… Чуть не впала, зачепила тебе…

Кенан ще трохи невдоволено глянув на неї, але потім знизав плечима.

— Гаразд…

— Ну, я піду! Бувай!

Вона швидко зникла за воротами.

Через годину вона вже стояла в лікарні, передаючи волосину Бахар.

— Тітко Бахар, все готово.

Бахар взяла маленький поліетиленовий пакетик і довго дивилася на нього.

— Це… Це може змінити все, Лейло…

— Я знаю, — м’яко відповіла дівчина.

— Результати будуть через тиждень, — прошепотіла Бахар, міцно стискаючи пакетик у руці.

Її серце билося, як у клітці.

Через тиждень вона дізнається правду.