Розділ 5: Він зовсім поруч

Бахар була розгнівана. Вона рішуче зайшла до кімнати Озана, навіть не постукавши. Її серце шалено калатало, а руки тремтіли від злості.

— Що ти робиш, Озане? Для чого ти побив того хлопця?! — її голос був сповнений болю та обурення.

Озан мовчав. Він сидів на краю ліжка, дивлячись у вікно, немов не помічаючи матері.

— Озане! — голос Бахар задрижав.

Хлопець нарешті підняв голову. В його очах читався виклик.

— Що таке, мамо? Ти справді зараз захищатимеш вуличного волоцюгу, а не рідного сина?

Бахар скривилася від цих слів, ніби отримала удар в груди.

— Озане, чому ти його побив?

— Він перший почав, — відповів Озан сухо.

На їхні крики до кімнати вбіг Кадир.

— Що тут відбувається?!

— Озане, для чого ти побив того хлопця? — повторила Бахар.

— Я ж сказав! Він перший почав!

— Хай там що, ти не мав його бити!

Кадир глянув на дружину з роздратуванням.

— Бахар, досить! — його голос був різким. — Чому ти так захищаєш цього волоцюгу?!

— Я не захищаю його, — відповіла вона, але в її голосі вже не було впевненості.

— Шкода, Озане, — Бахар зітхнула. — Я виховувала тебе зовсім інакше…

Озан різко піднявся на ноги.

— Краще б тебе взагалі не було, мамо!

В кімнаті запала моторошна тиша. Очі Бахар округлилися від шоку.

Кадир не стримався і вдарив сина по щоці.

— Як ти смієш так говорити з матір’ю?! Вибачся негайно!

Озан опустив голову, в його погляді з’явилася тінь каяття.

— Пробач, мамо…

Він вийшов, а за ним і Кадир. Бахар залишилася наодинці в кімнаті. Вона сіла на ліжко Озана, закрила обличчя руками і тихо заплакала. Її душу розривала туга.

Їй потрібно було поговорити з кимось, вилити все, що накопичилося в серці.

Вона пішла до сусіднього будинку, де жила її найкраща подруга Феріде. Але вдома була лише Лейла. Лейла була дуже красивою . З чорним волоссям з хвилями , великим карими очима і тонким носом .

Дівчина відчинила двері, і одразу помітила заплакані очі Бахар.

— Тітко Бахар… Що сталося? — Лейла стривожено взяла її за руку.

— Озан… Він сказав, що краще б мене не було…

Лейла різко вдихнула.

— Це жахливо…

— Лейло… Невже я така жахлива мати? — голос Бахар зірвався.

Лейла стиснула її руки.

— Ні! Ви найкраща мати. Просто Озан зараз злий… Він не розуміє, що говорить.

— Я так змучилася… — Бахар витерла сльози. — Все ніби звалилося на мене… Втрата Алі, похорон, а тепер ще й Озан…

— Що він накоїв?

— Він побився з тим хлопцем, що приходив збирати сміття.

— Чому?

— Не сказав…

Але думками Бахар була далеко. Вона знову і знову поверталася до тих відчуттів, що переповнили її, коли вона вперше побачила Кенана.

— Ви про щось інше думаєте? — Лейла пильно подивилася на неї.

— Я думаю про Алі…

Лейла не знала, що сказати.

— Тітко Бахар… Ви ж розумієте, що…

— Ні! — Бахар підвела голову. — Я відчуваю, що він живий! Він десь поруч, а я нічого не знаю про нього!

Лейла бачила, що Бахар ні за що не відмовиться від цієї думки.

— Добре… Якщо так, я допоможу вам. Ми знайдемо його.

Бахар вдячно посміхнулася.

— Дякую, Лейло…

Тим часом Лейла вирішила поговорити з Озаном. Вона піднялася до його кімнати і без стуку зайшла.

— Ти взагалі розумієш, що робиш?! — її голос був холодним.

Озан здригнувся і підняв на неї здивований погляд.

— Лейло?

— Як ти міг таке сказати тітці Бахар?!

Озан скривився.

— Не вплутуйся.

— А ти знаєш, як їй боляче?

Озан похмуро опустив голову. Він  знав, що вона права.

— Піди і перепроси!

Озан довго мовчав, а потім кивнув.

Вони разом пішли до будинку Лейли.

Коли він побачив, що Бахар сидить, згорбившись, з заплаканими очима, його серце стислося.

— Мамо… — Озан підійшов і обійняв її. — Пробач мені…

Бахар обняла його у відповідь, знову відчувши тепло сина.

— Синку…

Але її душу досі гризло відчуття чогось невідомого, немов у її житті бракувало ще однієї важливої для неї людини .

Тим часом, Кенан знову збирав сміття.

Він згадав бійку з Озаном. Але найбільше засіла в його пам’яті жінка, що втупилася в нього таким дивним, болісним поглядом.

Хто вона? Чому він не може перестати про неї думати?

Якби ж він знав, що це його рідна мати…