Розділ 4: За крок до правди . Зустріч Кенана й Бахар

Ранок у будинку Караханів був тихим, але напруженим. Бахар намагалася відволіктися, спілкуючись з дітьми, щоб хоч трохи заповнити ту пустоту, що утворилася в її серці після «поховання» Алі.

Спочатку вона зайшла до Ханде.

— Доброго ранку.

— Доброго, мамо. Все гаразд? Щось сталося?

— Ні, просто хотіла побачити тебе, — відповіла Бахар, але її голос звучав невпевнено.

Провівши кілька хвилин із Ханде, вона пішла до найменшої доньки — Азри.

— Азра, доню, доброго ранку.

— Доброго ранку, мамо! Як ти?

— Все добре, рідна. А ти як?

— Добре, мамо, — лагідно усміхнулася Азра.

До них зайшов Кадир.

— Доброго ранку.

— Доброго ранку, тату! — Азра кинулася до нього, і він лагідно поцілував її у чоло. Потім узяв Бахар за руку й повів у вітальню.

Там між ними знову зав’язалася розмова, яка переросла у суперечку.

— Як ти, Бахар? Тобі краще?

— Я не знаю… Кадир, я поховала Алі…

Кадир тяжко зітхнув.

— Послухай, Бахар, як би боляче це не було, змирися. Він мертвий.

— Кадире, я знаю — Алі живий! Я відчуваю це! Ми повинні не припиняти пошуки!

— Досить уже! — Кадир підвищив голос. — Я думав, ми вже пройшли через це! Ти занапастила наших дітей! Ти весь час у жалобі!

Він сердито вийшов із дому, залишивши Бахар одну.

⸻

Тим часом Кенан ішов вулицями, збираючи сміття. Цього разу його шлях привів його до особняка Караханів.

Він зайшов у сад і на мить завмер, дивлячись на величний дім.

«Якщо б у мене була така сім’я… Якби моє життя було іншим…»

Раптом він почув голос.

— Ти що тут робиш?!

Кенан повернув голову й побачив Озана.

— Збираю сміття, — спокійно відповів він.

Озан підійшов ближче, зневажливо окинув його поглядом.

— Ще один вуличний щур. Таким, як ти, не місце навіть у нашому саду!

Кенан напружився, але промовчав.

— Ти глухий? Забирайся звідси!

— Я просто роблю свою роботу, — холодно відповів Кенан.

Озан різко штовхнув його у плече.

— Не розумієш людської мови?

Кенан зціпив зуби.

— Не чіпай мене.

Озан лише усміхнувся.

— А що, якщо я…

Він замахнувся, щоб ще раз штовхнути Кенана, але цього разу Кенан встиг схопити його за руку і різко відштовхнув. Озан не очікував цього й похитнувся.

— Ах ти… — загарчав він і кинувся на Кенана з кулаками.

Між ними зав’язалася бійка. Озан спробував вдарити Кенана в обличчя, але той ухилився і сам влучно вдарив його в щелепу. Озан відступив назад, схопившись за губу, з якої потекла кров.

На крики прибігла Ханде, а за нею — Бахар.

— Що тут відбувається?! — вигукнула вона, побачивши, як Кенан і Озан стоять один проти одного, обоє з розбитими губами.

Озан витер кров і сердито відповів:

— Нічого, мамо. Просто цей вуличний покидьок вирішив, що може розпускати руки!

Бахар перевела погляд на Кенана. І в цей момент щось усередині неї здригнулося.

Його очі… Цей погляд…

Щось рідне. Щось давно забуте.

— Озане, Ханде, зайдіть у будинок. Кадире, ти теж, — її голос звучав твердо.

Всі послухалися, а вона залишилася наодинці з Кенаном.

— Що ти тут робиш?

— Я прийшов позбирати сміття, — відповів він.

— Пробач, Озан не мав права… Ходімо, я перемотаю тобі рану.

— Ні, я вже піду, — Кенан різко повернувся і пішов, навіть не оглянувшись.

Бахар дивилася йому вслід, а серце шалено калатало.

⸻

Коли Кенан повернувся додому, Онур і Дамла одразу помітили кров на його обличчі.

— Кенане! — Дамла підбігла до нього. — Що сталося?

— Побився.

— З ким? — спитав Онур.

— З сином Караханів.

— З Озаном? — Дамла здивовано розширила очі.

— Так.

— Чому?

Кенан знизав плечима.

— Бо він думає, що він тут господар, а всі інші — ніщо.

Дамла нахмурилася.

— Ходімо, я оброблю тобі рану.

— Все добре, Дамло.