Глава 29. «Початок»

Я прийшла до тями вже наступного ранку і моє перше прохання було досить дивним та здивувало заплакану Катю:

- Хай Маня набере Артема, вона знає якого. Мені треба, щоб він приїхав.

Артем трохи здивувався такому дивному проханню свого юриста, але він збирався в будь-якому разі відвідати Ганну або ж в крайньому випадку надіслати квіти. Вона була приємна йому не тільки як хороший фахівець, але й як хороша людина.

- Артеме, у твого батька була сестра і вона потонула.

Це було навіть не питання, а твердження, яке я задала Артему ось так одразу, пострілом в чоло, але він списав це на наслідки травми голови та наркозу:

- Так.

- Руся?

- Н.. так, напевно. Руслана…

Артем був настільки збентежений, що питання на кшталт «як?», «звідки?» і «що відбувається?» так і залишилися невимовними, але логічно сформульованими в його голові.

Далі ми поспілкувалися на відсторонені теми і, перепросивши через те, що в мене розболілася голова, я попрощалася з Артемом.

Я взяла ляльку з тумбочки, поправила крихітний пластмасовий кулон у вигляді мушлі на її шиї, притиснула до своїх грудей, вдихнула такий знайомий всім дівчатам з дитинства запах нового пластику, повернулася до вікна і дивилася, як ковзають сніжинки одна за одною.

Вперше за багато років я думала про кохання і море. Я прокручувала свій сон в голові знову і знову в таких дрібницях, що він здавався реальнішим за цю стареньку палату.

Вже завтра я повідомлю босу, ​​що звільняюся. Моїх заощаджень вистачить на кілька років точно. Мене більше нічого не тримає в цьому місті.

Здається, попереду мене чекає дуже цікава мандрівка до моря, яке я не дозволю собі знову загубити.

І я навіть маю до нього прокладений маршрут.