Розділ 20. «Хвіст русалки»

Через кілька секунд мене розбудило яскраве сонячне світло на ліжку та крик чайок. Настав ранок.

Скільки я спала – не відомо, але в скронях пульсувало з божевільною силою. Я повернулася у бік ліжка, де спала Ганна. Її не було. Підвівшись, я почула, як шумить вода в умивальнику. Мабуть, чистить зуби. Долаючи спазми головного болю, я повільно встала з ліжка і пішла у бік веранди. У пам'яті спливли нічні пригоди працівника готелю та дивної мене. Кров залила щоки.

Зазвичай снідати Ганна категорично відмовлялася. Вона не зважала на мої аргументи щодо його користі та невдоволено стискала маленький ротик, у відповідь наводила десяток "Ні!", як головні контраргументи.

Сьогодні мені було простіше вмовити її, адже ми їдемо кататися на човні, а для цього нам знадобиться багато сил. Інакше, хто ж допомагатиме Роману веслувати?

Як я й думала, Ганна виявилася в захваті від цієї новини та з'їла практично все, що було на тарілці. Я була не така рада ранковій пригоді, як вона, але розуміла, що це краще, ніж сидіти в номері або спілкуватися з дивними постоялицями в холі готелю.

До речі, якраз у холі на нас і чекав уже хвилин 15 Роман. Я подивилася на годинник: 7:42. При цьому сонце вже бомбардувало вікна готелю. Ну, принаймні день буде довшим за звичайний.

Коли ми троє вийшли на узбережжя, я недовірливо подивилася на маленький човен брудно-блакитного кольору. На дні лежали поплутані сітки, гумові наживки, що вигоріли сезонів дцать тому, та інші рибальські снасті. Місця в човні було якраз на 2-3 людей. Внутрішня частина човна виглядала міцною, не дивлячись на боковини, що постраждали від сонця та солі. Але як людину, яка взагалі не вміє плавати, мене це мало втішало.

На відміну від Ані. Мала бігала навколо човна і цікаво розглядала її вміст, голосно запитуючи Романа про значення кожного предмета. Можу посперечатися, але цей старий човен їй зараз здавався чимось нереально чудовим.

Я спробувала відкинути всі свої дорослі страхи та сумніви, і натягнула посмішку. У цей момент я зловила на собі погляд Романа, котрий якраз підійшов до мене. Я ніколи не вміла читати чужі погляди правильно, але мені здалося, що в його очах промайнула тривога. Тривога, що я відмовлюся, і вся наша пригода накриється його старим блакитним човном? Чи тривога, що ця чортопхайка не витримає нас трьох і потоне?

Я повернула голову в Ганусін бік і спробувала включити режим «Задоволення» заради цієї щасливої мордахи. Дитина сиділа в човні і уявляла, як гребе веслами. Мабуть, бачила в якомусь фільмі, як це робиться, бо в неї реалістично виходило. Ми переглянулися з Романом і одночасно засміялися.

Напруга зникла миттєво і Роман почав показувати нам, що він приготував у дорогу. У великому брезентовому рюкзаку лежали 3 пляшки 0,5 л води, банани, упаковка печива, булочки з кунжутом та вакуумне пакування міні-сосисок. На плечі у Романа в довгому чохлі був швидше за все термос.

- Від кави з корицею думаю не відмовитеся? Ще й в четвер!

Я кивнула. Ганна такнула. З якого це часу вона полюбила каву?

Розповівши нам, як правильно сидіти в човні, а це виявилося цілою наукою для новачків, Роман акуратно спустив човен на мілину. Я подивилася на його ноги: на них були гумові темно-зелені чоботи довжиною вище коліна. І перевела погляд на дитячі ноги: вранці я сказала взути Ганні гумові чоботи, замість них дівчинка вибрала кросівки. Добре хоч утеплені, але ж…

-Ганно, я ж казала тобі взути чоботи!

Мій голос звучав роздратовано і дівчинка налякано підвела очі на мене, потім швидко перевела їх у бік Романа.

Ні, ну як швидко дівчатка знаходять собі захисників? Як шкода, що з віком та мудаками, багато хто втрачає цю навичку.

-Натомість кросівки під колір куртки підходять! – прийшов на допомогу Роман. І додав:

- І взагалі в човні буде сухо, а до човна я тебе сам донесу. Підходить, мала?

- Так!

Я не зовсім зрозуміла, до кого він звертався цим «мала», але саме в цей момент Роман легким рухом підняв на руки мене. Від несподіванки я настільки здивувалася, що замість слів вирвався нелогічний набір звуків.

- Ну, а своє взуття ви бачили? - на вухо сказав мені Роман, занурюючи мене на застелену пледом лавку човна.

– Адже діти все повністю повторюють за нами. Ій лише хотілося бути, як ви. - так само тихо, щоб молодша Ганна не почула, додав він і підморгнув.

Я хотіла обуритися, але тон Романа був настільки м'яким і при цьому твердим, що я просто знизала плечима і відвернулася.

- Дівчата такі дівчатка – весело підбив межу чоловік і за хвилину посадив поряд зі мною Ганну. Малятко було настільки щасливим, що я враз забула і про чоботи, і про те, що човен не викликає довіри, і що рятувальних жилетів, як і самих рятувальників, я ніде не побачила.

Роман легко відштовхнув човен від берега і спритно застрибнув усередину. Човен захитався з боку на бік, але він веслом швидко зупинив цей рух.

- Та не бійтеся ви! Море сьогодні лагідне.

– В такому не тонуть! А якщо тонуть, то з задоволенням!  – іронічно додала я.

Човен плавно відходив від берега. І поки Роман відповідав на 101дитяче питання про човни, весла, море і рибу, у мене був час розглянути наше узбережжя з іншого боку.

Чим далі ми відходили від берега, то гармонійніше вписувався наш готель у місцевість. Зліва стояло те саме рибальське село, яке ще пару днів тому так страждало від шторму. Я нарахувала 12 крихітних будиночків, досить схожих між собою. При цьому кожен вирізнявся по-своєму. Цікаво, як ці люди не божеволіють від нестачі цивілізації? Адже навіть у магазин вони швидше за все їздять до найближчого районного центру, який знаходиться за годину їзди.

А може вони, навпаки, більш щасливі, ніж ми – діти великого міста та вірні раби останніх досягнень техніки? Адже якщо так подумати, у них є все: біля кожного будинку висаджені плодові дерева, невеликий город забезпечує сім'ю сезонними ягодами та овочами, а на фермі, що стоїть трохи осторонь будинків завжди можна придбати свіже м'ясо. А море! Море - взагалі найкращий постачальник не тільки свіжих рибних делікатесів, так і ще й джерело найпрекраснішого, що коли-небудь бачила людина. Ми були тут всього 3 дні, але не було й півгодини, крім часу сну, щоб ми з Ганною не вибігали на ганок і не всміхалися, побачивши новий відтінок води, або незвичайну хмару, що пропливає над водною гладдю. А які ж тут заходи сонця! Абсолютно різні і кожен неповторний у своїх відтінках від яскраво-рожевого до насиченого коралового.