Розділ 15. «Оновлення»

Всю суботу ми з Ганною ходили магазинами.

Втомлені, але задоволені ми поверталися додому. Багажник був забитий коробками з новими черевиками, кросівками, капцями, пакетами з новим одягом, курткою, колготками та іншою дівочою радістю для Ганни, однаковими спортивними костюмами з м’якою теплою підкладкою в стилі мама-донька для нас обох, новими сукнями (дитині зрозуміло навіщо, а мені для чого? Але нехай буде).

Зрозумівши, що Ганнуся затихла на задньому сидінні, я обернулася і побачила, як вона мирно сопе, обхопивши нового ведмедика Тедді, в своїй новій шапці, закутана новим шарфом в колір.

Після розлучення, а потім і смерті бабусі мені було дуже важко фінансово. Воно й зрозуміло, я була молодим фахівцем і мені доручали тільки нецікавих з усіх боків, включаючи фінансовий, клієнтів.

Якось я підійшла до Бориса Миколайовича з проханням дати мені більше клієнтів в обмін на 100% віддачу роботі без вихідних. Так згодом грошей стало більше, ніж мені потрібно на місяць життя, і я почала збирати. Я не мала конкретної мети на що. Просто не було куди витрачати і все. І сьогодні я закрила один з багаторічних депозитів через онлайн банкінг, тож могла собі дозволити купити новий одяг для малечі. Та навіть захопилася і купила дещо собі. Не можна ж знайомитись із морем негарною. Кохання з першого погляду, як ніяк. Але окрім фактичної необхідності оновити гардероб, я відчула приємне відчуття майже дитячого щастя від кожної придбаної речі.

Одне мене турбувало постійно – я ніде не могла знайти таку саму Аріель. Мабуть доведеться все розповісти Ганні.

Я знову подивилася, як світиться її обличчя уві сні, і зітхнула.

Виходить, це я одна з нас двох розгуба?

Адже ляльку знову загубила я.

Я подивилася на себе в дзеркало заднього вигляду і показала язика. Зазвичай я серйозно вдивлялася на себе в дзеркало, роздивляючись недоліки макіяжу. А це щось новеньке – мені все подобалося. На відміну від зачіски. Вирішено, доїдемо до дому, запишуся в салон краси на найближчий час, хай щось зроблять із моєю головою.

Наступного дня ми з Ганною рівно о півдні згідно запису потрапили до перукаря.

Скільки себе пам'ятаю я ходила на стріжку до Людмили Сергіївни. Свого часу ще бабуся робила у неї хімку, але Людочка тоді тільки набивала руку і ось вчора мені телефоном заявили, що вона вийшла на пенсію і тепер із її клієнтами працює дівчина Олена. Ну, Олена, най буде Олена. Не те, щоб я відносилася до своєї зовнішності байдуже, але помітна частка пофігізму завжди була присутня.

На вході мене зустріла адміністратор та провела до крісла. Олена виявилася молодою фігуристою дівчиною з яскравою помадою і довгим білим волоссям. Волосся було настільки доглянутим, що мені кортіло його доторкнутися – перевірити, чи не перука.

- А може вам зробити рівний чубчик? Ви носили колись чубчик? – сказала Олена бездоганно окресленими пухкими губами.

- Тільки у дитинстві.

- Він додасть вашому образу грайливості та забере кілька років. Бажаєте спробувати? Я його добре профілірую. І ще зробимо вам пряме каре до плечей зі злегка рваними кінчиками. Адже я правильно зрозуміла, що ви віддаєте перевагу недбалості в зачісці?

Я посміхнулася, подивилася на своє невкладене відросле волосся, злегка почервоніла та погодилася. Врешті решт в моєму житті відбувається щось невідоме, для чого тоді триматися за стару зачіску.

Поки Олена мене стригла, Ганна терпляче розглядала нові глянцеві журнали з зачісками, потім під кінець процесу підійшла, уважно розглядаючи мене в дзеркало і промовила:

- Тобі дуже пасує! А можна і мені таку зачіску?

Олена запитливо подивилася на мене. А я – на Ганну:

- Тобі справді подобається? Але це набагато коротше, ніж твоє волосся і коси плести не можна буде.

- Ой, ненавиджу ті кіски, тільки давлять у голову.

- Олено, тоді у вас ще один клієнт! Встигаємо перед наступним записом?

- Я впораюся.

Всю дорогу додому мала заглядала у всі вітрини і захоплено розглядала наші нові зачіски. До речі, це ще більше підкреслило нашу схожість і перехожі не могли цього не помітити. Я навіть кілька разів спіймала на нас погляди захоплення та захвату.

Овва, знову щось новеньке! Раніше мене мало цікавила увага перехожих, та й власне вони не дуже цікавилися мною.

А завтра на нас чекала ціла пригода! 3 години передчуття і зустріч із ним.

Цікаво, море дійсно таке гарне, як усі кажуть?