Глава 13. «День подяки»

Наступного ранку мене розбудив різкий рингтон мобільного. За мелодією я впізнала, що це дзвонять з роботи. Подивилася на годинник 8:32.

Дві хвилини працюють, а я вже знадобилася.

Дзвонив ніхто інший, як сам бос.

- Так, Борисе Миколайовичу.

Щосили я спробувала приховати той факт, що я ще сплю. Хоча чому ні? Я ж у відпустці.

- Ганно, тут Юхимов приїхав. Каже, ти йому дату сама призначила.

Я спробувала судомно згадати свою останню розмову з Юхимовим і зрозуміти, який сьогодні день тижня. Борис Миколайович вгадав у чому полягає моє збентеження:

– Ганно, п'ятниця, 8-30. Клієнт каже, що у нього записано цей час. Що йому казати?

- Ох, натупила. Миколаїч, без мене ніяк?

- Зараз дізнаюся, почекай на лінії.

Почулися огрядні кроки боса, потім віддалені голоси, кроки знову наближалися.

- Ганно, сказав, що зачекає, але хоче говорити тільки з тобою.

- Зрозуміла, чекайте. Вилітаю.

І тільки поклавши слухавку, я зрозуміла, що без машини. Тихо, щоб не розбудити Ганнусю, я вийшла на кухню та набрала службу таксі.

Встигну змотатися, доки вона спить.

Через 20 хвилин я вже, перестрибуючи через сходинку підіймалася на поверх боса. У приймальні пахло кавою. Те, чого мені так не вистачало цього ранку.

Немов читаючи мої думки, секретар Бориса Миколайовича, мила молоденька дівчина на ім'я Христина, посміхаючись у всі 32 зуба і демонструючи їх бездоганну білизну, простягла мені чашку щойно звареного еспресо.

- Вітання! Я варила собі, але судячи з твого обличчя – тобі він зараз важливіший.

Згадавши, що я навіть не розчесалася, я провела руками по волоссю та вдячно посміхнулася рятівниці. За три ковтки я спустошила чашку і, не постукавши у двері, впевнено увійшла у кабінет керівника.

Насправді Юхимов не був якимсь грізним чи вередливим клієнтом. Це був молодий хлопець 24 років на ім'я Артем, який дуже рано увійшов у бізнес батька та за 3 роки отримав більше нагород у бізнес сфері міста, ніж ті кити, що бачили Перебудову.

Батько ж, побачивши, що син не тільки захопився його бізнес ідеєю, але й значно примножив родинний капітал, зрозумів, що може спокійно подорожувати світом і передав управління великою мережею готелів синові.

Артем казав, що батько залишив собі тільки керування своїм першим готелем на березі моря за чотири години їзди від міста.

«Цей готель – це як старовинна каблучка з діамантом, яку передають від матері до доньки. Тільки у нас це по чоловічій лінії і не таке помпезне» - жартував на цю тему Артем.

Чому ж Артем вважав за краще контактувати тільки зі мною по всіх юридичних питанням? Просто нам легко було спілкуватися, якось швидко ми знайшли спільну мову та бачення тих чи інших питань, та й, будучи хоч молодим, але дуже грамотним

бізнесменом він розумів, що чим більше різних людей керує одним і тим самим напрямком, тим більше помилок. А помилки – це зайві витрати.

Я зайшла до кабінету і одразу вибачилася за свою непрофесійну поведінку. Я чесно визнала, що не знаю, як я могла забути, що буду у відпустці цього дня. Артем прийняв вибачення, з ким, мовляв, не буває, всі ми люди, і попросив пройти до мого кабінету.

Коли ми залишилися наодинці, до мого здивування почав вибачатися вже Артем.

Виявилося, що йому конче потрібно було  проконсультуватися зі мною щодо документів завтрашнього тендеру та нікому іншому він не довіряє. Тому і збрехав босу, бо був впевнений, що той мене викличе.

При цьому Артем обіцяв компенсувати свою провину, якщо це в його силах.

Хлопець настільки щиро був стривожений, що я посміхнулася.

- Проїхали! Давай документи дивитись? Дійсно хороший тендер?

- Так, дуже, на проживання нашої футбольної збірної наступного року.

- Ох! Значить треба виграти за всяку ціну!

- Тому я тільки з тобою і співпрацюю.

Обмінявшись люб'язностями, ми з головою поринули у роботу з паперами. І тільки на початку одинадцятої я згадала, що вдома чекає на мене налякана малеча і мені стало погано.

Артем помітив, що я зблідла.

- Тобі погано?

- Та розумієш, у мене вдома п'ятирічна мала одна. Коли я виїжджала, вона ще спала.

- Не знав, що в тебе є дитина.

- Ну, у мене не... Так, є.

- Поїхали значить рятувати дитину! Футболісти нікуди не подінуться!

Він різко підвівся, взяв ключі від машини зі столу і попрямував до виходу. Я не встигла навіть нічого відповісти, залишалося тільки попрямувати за ним.

На мій подив, Ганнуся не тільки спокійно грала з новими ляльками, а ще й до цього вмилася, знайшла в холодильнику дві великі сардельки і навіть встигла ними поснідати.

Весь процес одягання у нас із нею зайняв 10 хвилин.

- З нас вийшла крута команда – сказала я Ганні, зачиняючи двері, і підморгнула.

Артем терпляче чекав у машині.

Зручно вмостившись на задньому сидінні, дівчинка оглянула салон машини. Її помітно вразила червона шкіра сидінь і вона довго розглядала їх під собою, колупаючи пальцем ідеальний шов. Потім вона уважно подивилася на Артема, він у відповідь широко усміхнувся і природно, як усі дівчатка в цьому віці, Ганна відразу засоромилася.

Поки ми поверталися в офіс, я дякувала Артему за допомогу. Зрозумівши, що ми сьогодні по черзі то вибачаємося, то дякуємо, ми голосно розсміялися.