Глава 10. «Острови в океані»

Ніхто не відповів. Я пішла до зали – нікого.

Серце гидко тьохнуло.

Ткнувши двері до спальні, я з полегшенням побачила умиротворюючу картину. Ганнуся самостійно розпаковувала нові меблі для свого будиночка. Вона обернулася на шурхіт.

Дівчинка посміхалася на весь рот.

- Хочеш зі мною погратись?

- А ким я буду?

- Як і в житті, звичайно ж! Моєю мамою!

Не знаю, скільки ми сиділи на пухнастому килимі у спальні. Спочатку ми розставляли меблі. Ганнуся хотіла, щоб усе було правильно.

 Грати, так грати! - тому я дістала свій ноут і набрала у пошуковику основи фен-шуй.

Коли меблі стояли, як нам здавалося – ідеально, ми перейшли до Аріель. Ганнуся робила зачіску ляльці, а я плела колосок їй. Потім ми утрьох пили чай із крихітних філіжанок. Потім двоє з нас пили справжній чай із медом.

Час промайнув непомітно і тільки, коли в кімнаті стало некомфортно темно, я подивилася на годинник. Початок четвертої. За винятком гречки з сосисками на сніданок та печива з чаєм під виглядом перекусу, ми сьогодні нічого не їли. Докоряючи собі за те, що абсолютно не готова до життя з дитиною, я почала поспіхом натягувати джинси та светр.

-Я з тобою! - Відрізала дівчинка. Я не сперечалася, я вже згадала, що мені залишатися одній було страшно все моє свідоме життя. Доки це життя силоміць не змусило звикати.

- Тоді швиденько одягайся. Ти дуже голодна, сонечко?

- Угу.

- Отже, плани змінюються. Ми йдемо в піцерію. Тобі сподобається!

Взувшись, я помітила, що в руках Ганнуся тримає Аріель.

- Може вдома її залишимо? – обережно спитала я.

- Ні - сказала, як відрізала дівчинка.

І я пообіцяла собі не зводити з них обох очей, адже календар на кухні повідомив мені, що сьогодні 10-те листопада. Те саме чи нове? Я зовсім заплуталася.