Глава 8. «Ляльковий будиночок»

Отже, дівчатка обирають лялькові будиночки. Вони ретельно підбирають меблі у вітальню.

Ці занадто великі, ці якісь убогі, ці занадто білі, ці заблизькі до молочного.

Ні, стіл має бути обов'язково круглим. А цей овальний!

 І стільці такі ж, як ніжки столу.

Фіранка має бути в тон зі стінами.

Ні, у вітальні шпалери зі сріблом. Звичайно ж зі сріблом, адже меблі дубові. А золото буде занадто.

Куди поставити техніку? Та мені не важливо, куди її ставити. Але не сюди звичайно ж! Як хочеш… І не туди!

У спальню тільки ліжко та все! Ніяких великих меблів! Хіба що дзеркало з підсвіткою. І комод. І витончений високий стільчик біля дзеркала.

Тобі який колір більше подобається? Фу, ну тільки не бежевий, він зараз у всіх! Може золото, рожеве золото? Занадто принцесковий? Це як? Ну добре, сірий так сірий. Можна я бірюзові подушки хоч на ліжко кину?

Кухня це жіноча територія, як скажу, так і буде! Ось тільки я не знаю, яку хочу! Ні, не таку. Може цю? Хоча ні, якась вона проста. А ось ця нічого! Але якось занадто... Ну допоможи ж мені, чого ти мовчиш, ніби тільки мені це потрібно!

Ляльковий будиночок. Тобі 5. Ти мрієш, що, коли виростеш, в тебе з'явиться твій справжній чудовий дім і ти зможеш облаштувати його за останньою модою. Усі подруги будуть заздрісно верещати, коли ти покличеш їх на входини.

І твій чоловік у білій сорочці, домашніх штанях чомусь обов’язково зі стрілками, шкіряних капцях і темно-бордовому халаті, буде радісно водити своїх друзів на екскурсію, щоб похвалитися відмінним смаком та дизайнерськими знахідками своєї дружини, тобто тебе.

Але ні, тобі 30 і ти розумієш, що ремонт у твоїй тісній старій квартирці треба було зробити ще в минулому сторіччі, шпалери на кухні давно вигоріли та пропахли консервацією і можливо навіть смаженою рибою (хто ж їх нюхав, щоб знати?), а ванна кімната, хоч і чистенька, але не схожа на люкс п'ятизіркового готелю, і чотиризіркового гарного, якщо що теж не дуже.

Вчора Ганна мала повне право мріяти. Просторий рожевий триповерховий будиночок дивився на неї з вітрини дитячого магазину і нашіптував, що від мрії бути Маленькою господаркою великого будинку її віддаляє лише доброта жінки з сумними очима, яка її сюди привела і, звичайно ж, наявність грошей. Вона подивилася на будиночок. На першому поверсі із пластику було складено невеликий ґанок - веранду, де стояв білий

пластиковий столик та чотири стільчики.

Згори ця веранда була накрита ажурним білим піддашком з маленькими палаючими ліхтариками по краях. Сходинки були крихітні, але реалістичні.

Подвійні двері з кольоровими вітражами вели на перший поверх.

«Дивись, як у Дикій Розі!» - вигукнула Ганнуся, досить голосно, щоб дорослі, що знаходяться поруч, уважно подивилися на неї.

Я посміхнулася та кивнула. Двері дійсно дуже схожі. Мене звичайно ж більше цікавило питання ціни цього будиночка і ще - чи встигли перерахувати мені відпускні на картку і чи можна, якщо не встигли, сплатити кредитною карткою, але я, як і Ганна, не могла відірватися від реалістичності цього лялькового будиночка.

Була б я прекрасною лялькою, не вагаючись, жила б саме в такому.

Ціну я знайшла зі зворотнього боку рожевого даху. І вона боляче кусалася.

Ганнуся уважно стежила за моїми рухами, цей дорослий погляд її великих очей я бачила у неї не вперше.

Вона підійшла до мене впритул і тихо сказала:"Якщо дорого, то я його не хочу!".

Ця маленька дівчинка не хотіла, щоби це почули. Ця дитина вже знала, що таке злидні і вважала це чимось жахливо соромним. А я і досі так вважаю, тому працюю все своє життя без зупину.

Я обернулася у пошуках вільного менеджера і попросила запакувати нам цей будиночок. А ще набір посуду, фіранки та будь-який предмет лялькового інтер'єру, який вибере ця маленька панночка.

У цей момент обличчя маленької панночки сяяло яскравіше, ніж вітрина з найкрасивішою і дорогою лялькою.

«Вона не повинна дізнатися, що бідність - це те, що в голові» - подумала я,  усередині стало приємно. Це виявляється дуже приємно - робити комусь подарунки.

Від нової ляльки Ганна навідріз відмовлялася.

Вона сказала, що вона вже має. І гарнішу, ніж всі тут.

Я щиро погодилася. Мене лякало лише те, що я її колись загубила.

10го листопада. Завтра. Але 25 років тому. Я відкинула цю дурну думку і пройшла до каси.

По дорозі я все ж таки поклала в наш візок цілу родину Барбі, що складалася з Кена, білявої класичної Барбі та двох маленьких діточок – хлопчика і дівчинки.