Розділ 13

Віка.

Я розуміла, що це дурість тут сидіти з ним, адже нічого в нас не вийде.  Емоції вирували всередині мене, було боляче від тих спогадів, він не шукав мене!! Я зітхнула та глибоко вдихнула, наче стало краще, а то я вже відчувала як починаю закипати.  Я розуміла, що ми робимо дурницю, навіщо ми взагалі прийшли сюди??Хотілося просто втекти, я не була впевненою  в тому, що ми все робимо вірно, а що якщо не вийде нічого? Я хвилювалася , щоб не разчаровуватися знову, мені не хотілося переживати цю біль.

Для мене було дуже важливим , щоб він розумів, як мені було самотньо без нього, ну дійсно ж це дуже важкий період в житті був в мене. Я не хотіла б нікому такого бажати, навіть ворогу, тому що так важко бути одній дівчинці в дитбудинку. Для мене це був тяжкий період, але я вижила, я зробила себе сама. Тому я дуже хочу, щоб він цінував мене, він не один раз вибачався вже, я дійсно бачила , що йому важливо. Але всередині мене все рівно були сумніви, було не по собі. Хоча я розуміла, що мені лиш потрібно відкритися й тоді все буде дуже навіть добре для мене та для нього. Якщо ми хочемо й далі рухатися назустріч одне одному, потрібно переступити через свою гордість. 

- Андрію, я думаю, що ми вчиняємо не правильно. Нам не потрібно було зустрічати та їхати сюди!! 

- Чому ти так говориш?? Адже ми нормально спілкуємося, я за тебе готовий душу продати! 

Ну й що йому відповісти на таке?  Він так по справжньому себе поводив, я бачила, що все дуже щиро. Хотілося відкинути зайві думки та обійматися з ним, цілувати його всюди. Я вже уявляла як наші тіла разом в обіймах, як нам гаряче та добре одне з одним, це просто неймовірно. Хочеться вже так , щоб в нас все вийшло. Але було нереально лячно від того, а що як нам перейдуть дорогу вороги? Я так не бажала більше розчаровуватися в людях, я не хотіла, щоб нам заважали. Це було дійсно дуже жахливо, якщо нам будуть заважати, і ми із за цього не будемо разом. Невже людям так хочеться вчиняти зло іншим? Лише тому що ті щасливі ? Це дійсно абсурд. Ніколи заздрість та злість не приводять до чогось гарного, тому я ніколи й не хотіла жити з цими емоціями.  Я завжди всюди намагалася находити позитив та вірити людям, якби там важко не було навіть їм довіряти. Але я дійшла до своєї мети й задоволена своїм шляхом. 

- Я так втомилася, ти навіть не уявляєш собі! Я просто хочу бути щасливою та коханою, слабкою жінкою! А не тягнути все на собі, роботу та дім. Я не можу більше так, я хочу дітей, сім'ю.

- Так я теж цього бажаю!! Ти пам'ятаєш як ми хотіли двох чи навіть більше діток? 

-Так, але це вже нереально...це все в минулому, не живи ілюзіями.

- Чому це ілюзії?? Адже я не завів з Анею дітей, тому що не хочу бути з нею ! Почуй мене, Вік!! 

Офіціан перервав нашу розмову, ми затихли, поки він ставив нам замовлення на стіл. 

- Смачного! - він посміхнувся мені.

- Дякую . 

- Добре, давай змінимо тему? 

- Так а на яку? Якщо ти хотів поговорити про нас! 

- Не знаю, щось не зайшло.

- Ну так нічого й не зайде далі, ніяка інша тема, тому що ми не зможемо бути разом. 

- Давай просто проведемо добре час? 

- Добре , давай. - видихнула я. 

Хай буде так! Посиджу вже  з ним та трішки розслаблюся. Ми дуже гарно розслабилися,  а потім відбулося те, чого я не очікувала. Так було гарно нам,  наші язики розв'язалися! Ну от чому я така дурна? Адже я розуміла, що не можна цього робити з ним? Але ні, я мабуть дуже сильно вже втомилася від усього. Нам було весело та цікаво одне з одним насправді... Це було так якось по особливому, я би ніколи й не подумала, що таке може статися зі мною . Я не вірила вже взагалі в те, що ми колись ще будемо з Андрієм разом, адже наші світи були різними. В нього прийомні батьки, заможні люди, куди мені до них?

А я взагалі пішла своєю дорогу, сама, й дуже тяжко було мені. Я завжди згадувала нас, як нам було добре разом, але потім вирішила, що нас дійсно доля не зведе. А як це можливо? Я розуміла звісно ж , що йому батьки все дали, влаштували його життя. Я ж то не могла й уявити, що вони трішки не добре з ним вчинили, для мене це був шок . Те, що розповів мені Андрій, це дійсно було якось дико, невже вони не хотіли, щоб їх син був щасливим? Та навіть не рідна дитина, але ж він допомогав їм. А вони вирішили все за нього, він проживав не своє життя, я навіть не знаю, кому з нас більше пофартило . Думаю,що кожен з нас пройшов свою тяжку дорогу, адже багато було й позитивних моментів, це точно. А зараз все в наших руках, нам лиш потрібно нікого не слухати та бути разом до кінця, щоб там би не сталося. 

- Андрію, думаю, що вже досить на сьогодні. Мені потрібно їхати додому, завтра на роботу. 

Я подивилася на годинник , була вже дев'ята вечора, ну ми й засиділися!!

- Добре, поїхали. Відвезу тебе.

- Не потрібно, підвези мене до моєї машини. 

- От ти вредина!!Вже пізно, завтра відвезу тебе до офісу.

- Сам такий! - я засміялася, - Я завтра й на таксі доїду сама. 

Андрій все таки довіз мене додому, але я дійсно втомилася. Але коли  я виходила з машини, то мене занесло, стало погано. 

- Вік , ти як?? 

Андрій відразу підскочив до мене та почав підіймати. 

- Та все нормально, трішки забила коліно. Не потрібно було так гуляти, коли ти на підборах. - засміялася я.

Він теж сміявся, було дуже добре з ним. 

- Я проведу тебе.

- Не потрібно, я дійду. 

- А якщо ще раз звалишся...

- Та ні , зніму підбори . Тим більше я буду їхати в ліфті, а не йти пішки. 

- Пішли, проведу. Не треба ламатися, Вік.

Я хотіла ще посперечатися, але ні, він вже взяв мене під руку та ми пішли всередину . Ой, не добре це все закінчиться... Я відчувала, що цього точно не потрібно робити, але ні, ми вже були в моїй квартирі. 

- Дякую, що проводив мене. 

- І тобі дякую, що провела зі мною час, мені дуже приємно з тобою.