Розділ 12

Андрій.

Я дивився на неї та милувався, яка вона в мене красива. Але ж звісно, що поки що вона далеко не моя!! Від цього країлося серце, але що поробиш, я сам винний в цьому. Я й сам до кінця не розумів, чи вийде в нас щось, потрібно багато витрачати сил й час на те, щоб знову завоювати її серце. Але я дуже хотів спробувати, я був не проти приділяти їй час, аби вона дозволила мені!! Але вона була як їжачок, наче й хотіла дати мені цей шанс, посміхалася. Хоча через хвилину могла задуматися про життя чи про що там ще.

Мабуть про наші стосунки думала, й я розумів, що вона не тут, а так далеко. Але тепер вже я Віку нікому не віддам, дуже хотів, щоб в нас нарешті все було так, як ми того хотіли ще давно, в нашому минулому. Як же там було класно, ми були дітьми, але так щиро кохали. Мабуть то був важкий період, але такий казковий, самий найліпший в ті роки.Хоча зараз у нас все є, але нам так складно бути разом. Мені здавалося , що тільки сильним людям даються ось такі перешкоди, не просто так звісно. А для того, щоб стати сильнішими, щоб дійти до кінця, до фіналу . А потім вже отримувати всі подарунки долі,  я думаю, що так буде і в нас. 

 Мені здавалося, що тепер без неї я вже нічого не зможу, коли я побачив її, то зрозумів, що хочу бути з нею!! Вона ніби полонила моє серце, вона вкрала його, цей погляд та усмішка. 

 - Чудово пахнеш.

 Її парфуми були такі запашні, нотка апельсину з корицею, такі смачні.  Вона подивилася на мене з подивом, можливо я поспішаю в цьому плані? 

- Дякую. - вона посміхнулася.

О, ну це вже прогрес, якщо вона посміхнулася. Вона нічого не відповіла більше, тільки сиділа та дивилася у вікно, ну й як почати розмову? Діалог у нас явно не клеївся, але це нормально після того, що я зробив. 

- Хочеш сходити в кафе? 

- Куди? - вона наче не чула мене.

- Пішли посидимо в якомусь закладі, яке твоє улюблене? 

- Та навіщо, ти ж хотів покататися та поговорити. 

- Ну от там і поговоримо, ну чого ти? 

- Добре, давай.  Обирай сам, в яке хочеш . 

Вона зітхнула, ну й характер в неї!! Але я її й покохав за її перчинку, за те, що вона була собою та нічого не приховувала! Ми приїхали в заклад, це буле затишне кафе, я там полюбляв сидіти. Там був гарний краєвид на місто, звідти було видно наш міст, річку та ліс. Дуже затишне місце. 

- Приїхали.

- Гарний смак! Я теж полюбляю тут проводити час з подругами. 

О, значить я й не помилився, це  ж треба як все співпадало у нас!! Ми точно рідні душі, це вже точно я розумів. 

- Тоді пішли? 

- Пішли.

Ми зайшли в кафе та зайняли столик на другому поверсі  , на веранді. 

- Тут чудесно. 

Вона дивилася на краєвид та поправляла своє волосся, яке куйовдив вітер. Яка ж вона гарна, вигляда теж дуже гаряче, її ця чорна спідниця та біля блузка дуже подобалися мені. Вона була на підборах, часто вона так ходить в офіс? Якщо так, то всі хлопці з офісу її, а дівчата мабуть заздрять? Навіть не знаю як би я відреагував на таку колегу, адже вона була шикарною. Зрозуміло, чому її шеф так хоче бути з нею, адже як тут стриматися?? Вона наче не розуміла, що пагубно впливає на нас, на чоловіків. Нам від такої картинки відразу дах зносить, невже дівчата не розуміють цього чи не хочуть?? Не знаю навіть, але я просто не міг зібратися з думками, я думав тільки про неї , дивився тільки на неї .

- В тебе дрескод на роботі?

- Типу того, а ти підмітив , що я в діловому одязі? 

- Так, це відразу кидається в очі, але дуже гарно, тобі личить. 

Я не міг відвести погляду від її вирізу, її груди були дуже апетитні. 

- Ти чого задумався? 

Вона неначе зрозуміла все, але мабуть було й так видно, що я витріщився на її декольте.Ну що тут приховувати? Воно дійсно в неї привабливе, вона гарна дівчина, розумна. Я би хотів бути з нею назавжди, тим більше в мене давно вже не було ні з ким близькості. Тому я хотів дуже сильно її, але розумів по погляду, що їй трішки дискомфортно. Тому призупинив своїх коней та відвів погляд , не дуже виховано так робити. Я це розумів, але що я можу зробити з собою? Якщо я дійсно хотів бути з нею.  

- Вибач, задумався трішки про своє.

- Зрозуміло.

Вона поправила блузку. 

 - Вибач.

- Нічого, все нормально. Ти теж мабуть відразу з роботи?

- Так, тому трішки втомився, все добре.

- Є таке, зараз розслабимося.

Вона наче нічого такого не говорила, але після її слів я відразу уявляв собі зовсім інше. Я б хотів з тобою розслабитися, але не тут. Хоча можна було би зняти з неї блузку та покласти на стіл, стоп , мене вже заносить!! Я труснув головою , Віка вибирала собі щось з меню. Не знаю як все далі буде відбуватися , але її прикид зводив мене з розуму. Я б зараз взяв її та посадив на стіл, різні фантазії почали вирувати в моїй голові, вона така гарна, така дивовижна. Моя дівчинка і тільки, але вона не відкривалася для мене, вона манила, але потім показувала всім своїм виглядом, що ні. Що вона ще не моя, потрібно поборотися, та й я був готовий до цієї боротьби.

 - Вже визначилися з замовленням? 

До нас підійшов молодий офіціант.

- Так, мені каву з вершками та грецький салат, дякую. 

Я дивився на її уста, вона була такою гарною, коли щось говорила. 

- Мені теж каву та запечену картоплю з овочевим салатом. 

- Добре, невдовзі все буде .

Офіціант забрав наші меню та пішов. Ми тихо сиділи та я не знав з чого почати, Віка дивилася на річку. 

- Так от.  - я запнувся, - Якщо чесно, не знаю з чого почати, Вік.

- Так почни вже з чогось. - вона різко повернула голову та прикипіла поглядом до мене. 

- Розумієш, я шукав тебе, але мабуть не так старанно як міг б. Мої батьки вони не звичайні люди, тому на мене був нереальний вплив.

Вона мовчала і далі слухала мене, попиваючи воду з лимоном.