Розділ 11

Віка.

 Знову ранок і знову на роботу, просто шикарно, коли це вже все закінчиться? Мій шеф ідіот і він не відпустить мене, а я ведуся, ідіотка теж!! Адже за таке можна заяву в поліцію писати, тому що те , що він робить  - це незаконно.  Ну от і що мені робити, я у відчаї, Ліля говорить мені, що він маніпулює мною та звісно буде й надалі це продовжувати робити, якщо я не поміняю тактику. А я не можу ось так взяти й піти , бо знаю, що він зробить мені дуже погану репутацію. Що я потім буду робити, якщо він таке зробить мені? Я уявила на секунду, що я буду робити, мені стало дуже погано. Адже не точно, що в мене все піде нормально в музиці .  Своя студія - це не завжди легко, та й взагалі свій бізнес завжди не легко. Це вже згодом буде все просто й можна буди ловити кайф, але на початку точно ні. Я задумалась над своїм життям, хотілося вже пошвидше зробити все так , як мені того хотілося. Можливо я зможу добитися цього всього, я  й так потроху все роблю те, що можу. 

Потім, якщо студія не буде приносити нормальні кошти, то мене вже нікуди й не візьмуть. Хоча я надіюся на те, що в мене все вийде . Потрібно грати красиво, по його правилах, але знати собі ціну.  Це ж треба бути таким гавнюком? День почався нудно, мені було дуже погано на душі, я думала, що вже сьогодні не зайду в цей офіс. Дівчата вже чекали на п'ятницю, у нас має бути тусовка, але я відморозилася завчасно, хоча дівчата з самого ранку вже були налаштовані на тусу.

 -Віка, Я не зрозуміла, а що це за настрій такий?

Лілька завалилася до мене в кабінет в обідню перерву. 

- А що таке? 

- Ще тиждень та й підеш звідси, він же сказав, чому ти вже ставиш хрест на собі?? 

 - А, ти за це, та навіть не знаю, я не впевнена в цьому. Ліль, мені здається я так просто звідси не піду, він явно дав мені це зрозуміти. Мені можна вішатися, якщо я не зроблю те,  що він хоче, ти сама це прекрасно знаєш.  Я думаю, що ні за власним бажанням не піду, й за його бажанням теж.

- Та ну , я думаю, що він звільнить тебе, як і всіх інших, так що не нервуйся зайвий раз. 

- Побачимо.

- Так навіщо завчасно в депресію впадати? Підемо в п'ятницю та  відпочинемо, ти чого?

- Доживемо та побачимо , ще є час.

- Віко, ти не подобаєшся мені в такому настрої.

- Лілька, я сама собі не подобаюся  , то що тепер? 

- Добре, я зрозуміла, даю тобі трішки часу оговтатися . Ми й не  з таких ситуацій вибиралися, а ти тим більше, так що не треба нити . 

- Та я розумію, але ще й Андрій нав'язується.

- О, серйозно? - вона зацікавилася. 

 - Так, але він одружений, вчора приїздив. Не знаю, на що він розраховує, адже я не готова зустрічатися з одруженим.

- Дивна ти, Вік, серйозно. Він спас нас, допоміг тобі , а ти його морозиш.

- Ой, Ліль, що тобі відповісти, він дуже класний хлопець, але треба було раніше думати. Зараз він став інакшим, не думаю, що це гарна ідея бути з ним та дати шанс .

- А я думаю, що це якраз прекрасна ідея!!

 - Слухай, не треба вмикати мамку, адже ти знаєш, що я цього не люблю!! Вирішу сама.

 Вона любила іноді командувати та включати боса.

- Ну та блін, Вік, можливо вже  вистачить тупити?? Чи ти думаєш, що за тебе хтось інший будуватиме твоє життя? Вік, ти реально тупиш і це факт.

– Ну може бути й так, але я поки що не готова. До того ж ці проблеми з роботою, на зайняття свої приходжу втомленою.

- Так давай придумаємо щось, щоб він захотів тебе звільнити.

- Наприклад ? - я зацікавилася .

- Веди себе непристойно та не виконуй роботу, він тебе тоді звільнить й сам .

- Непристойно себе поводити? Так це тільки порадує його. - я засміялася.

- Та я не за це, ти можеш не виконувати свій обсяг роботи.

- Та й що з цього вийде? Думаю, що він все рівно примусить мене все доробити та не відпустить. 

- Ти така депресивна стала, я тебе не впізнаю, подруго.

- Тому що я вже не витримую, Ліль. 

Я махнула рукою та продовжила обідати. Ми сідили у мене в кабінеті ті їли, інші дівчата пішли в кафе  , я не захотіла, тому Лілька залишилася зі мною. Ми хотіли обговорити все, Ліля завжди підтримувала мене більше чим інші, та й ми з нею були найкращими подругами. Їй я могла довірити всі свої секрети, вони мені теж. Здавалося, що вона сама близька для мене людина була, але це так і є.  Вона підтримувала мене дуже часто, а я її. Вона мені була як сестра, я навіть так можу сказати. Хоча з подругами мені дійсно пофартило, тут нічого не скажеш, тому я була щасливою людиною. Шкода, що як дівчина я була довго нещасною, але це все позаду. Тепер я буду з Андрієм, надіюсь, що в нас все вийде. А то ця його дружина може не дати нам шансу на щасливе життя, я не хотіла би , щоб вона вставляли палки в колеса. Невже людина не бачить, що ми разом щасливі?? Але я ще й хвилювалася за Олега, він теж може заважати нам. Він дуже ревнивий й думає чомусь, що я повинна бути його жінкою!! 

Ми пообідали, поговорили та розійшлися виконувати далі свою роботу.  Я занурилася повністю в роботу, не було часу на те , щоб думати над чимось . А потім я подивилася на свій годинник та зрозуміла, що вже час додому. Ну й прекрасно, я так раділа коли закінчувався робочий день. Тому що я не хочу там працювати, бачити цього Олега, дійсно вже задовбав він мене. Не хочу  я бути в цьому офісі, набридло так все, що капець. Невже я не заслуговую на щастя? Хочеться , щоб все дійсно вже було радісно та безтурботно хоча б іноді. А то в мене завжди якісь справи або проблеми, скільки можна все це терпіти. Коли я вже вирвуся з цієї роботи та буду робити те, що я хочу?? Невже я так багато прохаю ?Лиш родину , коханого поруч та займатися тим, чим я хочу. Ну от що тут такого? Мені здається, що я все вірно роблю, до кінця виконую свою роботу. Невже за це мені не було ніякої вдячності від моєї карми? Всередині себе я відчувала, що вже невдовзі все буде гарно, я буду щасливою.