Розділ 9

Віка.

Навіщо він пише мені? Невже  думає, що ось так досить написати повідомлення та я відразу побіжу за ним?? Ні, Андрію, такому не бувати, ти втратив свій шанс на кохання та щастя. До чого був цей поцілунок? Коли вдома чекає дружина та ми вже давно чужі люди.  Всі ці роки навіть не намагався знайти мене, ну або ж погано намагався. А тепер хоче спілкватися зі мною, це хіба нормально? 

Я згадала, як я пройшла свій шлях, від дитбудинку до солідної посади у престижній компанії! Я стала гарною та впевненою в собі дівчиною, тож настав час відкривати свою справу й  проявити свої таланти, адже вони в мене були, і їх було чимало.Я знову згадала про Андрія, серце защемило, мене тянуло до нього, але я розуміла, що так не можна. Адже я знову розіб'ю собі серце, це точно. 

Наступного дня я  була налаштована впевнено з самого ранку сказати шефу, що звільняюся. Я була налаштована на те, що я піду сьогодні , впевнена на сто відсотків. Мені навіть в чаті дівки написали, що сьогодні мій день , тому вони готові мене вітати.  Так, я розповіла їм про те, що хочу звільнитися з цієї роботи. В моєму житті нарешті має розпочатися новий період.

Щойно я сіла в машину, як мені прийшло повідомлення від Андрія.

– Гарного  тобі дня.

Ох, знову? Ну й що мені роботи тепер? Один нахаба на роботі чекає, інший пише та цілує без дозволу.  Але я посміхнулася, мені чомусь стало так весело від цього всього. Але вирішила поки що йому не відписувати йому, нехай потривожиться трішки. Я розуміла, що у нас нічого не вийде, скоріше за все. 

Коли я зайшла в офіс, то побачила, що деякі мої дівки вже були на робочому місці, вони прийшли мене проводити з ранку якомого раніше? Мені було приємно їх бачити, бо я думала, що буду одна , поки Олег проводить свої ранкові ритуали в кабінеті з чашечкою кави. 

 - Привіт, люба,  як настрій? – Лілія підбігла до мене.

– Доброго ранку, поки що бойовий, а там буде видно. Сподіваюся, що все вийде в мене, дуже хвилююся.

- Успіхів тобі бажаю, у тебе все вийде. - вони почали підходити до мене. 

 - Дівчата, дякую вам, визаради мене раніше прийшли?

- Так, ми хотіли побачити тебе, раптом ти вже зараз поїдеш.

– Чесно кажучи, навіть не знаю, що там буде. Добре , що ще не всі на офіс прийшли, я не хочу сильно палитися.  - прошепотіла я.

- Він вже на місці.  – Лілька показала рукою на його кабінет.

- Лячно, але потрібно це вже нарешті зробити! 

- Давай, ми будемо тут тримати за тебе кулаки. 

- Дякую, дівчата. 

Я підійшла до дверей кабінету та постукала.

- Хто?  - голос у нього був серйозний.

Але тільки мені варто було відповісти , що це я, як він відразу підійшов та відкрив мені двері. 

- Доброго ранку, Вікторіє. 

- Доброго, можна ввійти? 

- Так, звісно. 

Й навіщо ця вся гра? Якщо всі вже давно знають, що ми так офіційно не спілкуємося. 

- То що там в тебе? 

Відразу змінив він тон в голосі, як тільки зачинилися двері кабінету. Він впав в своє крісло, а я стала навпроти нього.

- Сідай.

- Не потрібно, я швидко.

- Ого, а що це буде? - він обклотився на стіл та посміхнувся.

Фу, ну знову ці бридкі його думки, пошляк. 

- Я бажаю звільнитися. - різко вимовила я. 

- Це як розуміти? - він зніяковів.

 - Ну ось так  і розуміти, я не маю більше бажання залишатися працювати в цій компанії.

- А яка ж причина?

- Особисті обставини.

- Он як, особисті?? - він затих, а потім луснув зі сміху.

От же дурень!! Якого він вирішив сміятися з цього?

- Я не жартую,я так вирішила. 

Я присіла, тому що мені стало трішки погано. 

- Ти що взагалі вже поїхала дахом? Ти так довго будувала цю кар'єру, щоб тепер ось так просто піти?

- Я хочу поміняти роботу, тут я вже доросла до свого найвищого рівня.

- Йди та працюй, вдамо, що я не чув нічого.

 - Ні, я точно вирішила для себе, я буду писати заяву.

- Нічого ти не будеш писати.

- Я вже написала навіть, вдома. Ось гляньте, ніби по шаблону, правильно повиннл бути. 

Він взяв мою заяву й почав читати, я думала, що він підпише її. Але потім сталося те, чого я не очікувала аж ніяк, Олег взяв та розірвав її на маленькі шматки.

- Це що таке?  - я вирячила очі.

- Вікторіє, мені треба обдумати Вашу пропозицію. Але поки що я не можу прийняти її, та й Вам потрібно відпрацювати два тижні.

- Що?? - я різко встала та не зводила з нього шалених моїх очей. 

Я була просто в шоці з цієї відповіді!

- Ось так, я мабуть сильно добре до тебе відносився, якщо ти ось на таке здатна! В тебе гарна посада та зарплатня, так що йди та працюй. Коли я вирішу, тоді й покличу тебе, йди.

Він викинув мою заяву в смітний, я була обурена. 

- Тобі показати де вихід? 

- Я не буду більше працювати, Ви не маєте права.

- Ні, якраз маю я багато чого, ти відпрацюєш в будь-якому разі ще два тижні, а поки йди. Не нервуй мене, бо зараз не знаю, що зроблю.

Я бачила, що він дійсно починає злитися, навіть ручку в руці зламав. Тому я різко видихнула , махнула рукою та вийшла з кабінету! 

- Ти як?

- Давайте потім, нічого хорошо не вийшло.

- Ти чого, Вік? - Лілька відразу підскочила до мене.

- Не вийшло, сказав два тижні відпрацьовувати, дурень.

- Дивний він, інші не відпрацьовували наче стільки?

- Так, але я ж не інші , ти сама знаєш про що я.

Ми стояли збоку вдвох та спілкувалися, Ліля була в шоці не менше мене. 

 - І що ти тепер робитимеш?

- Не знаю, працювати два тижні, а що варіанти інші є? 

 - Мені шкода, Вік.

- Все буде добре, він не хоче відпускати мене. 

Вона обійняла мене, дівчата теж підтримали, сказали, що треба пережити ці два тижні. Але потрібно було приступати вже до роботи, тому що нічого саме по собі не зробиться. Не потрбно впадати в депресію, це не правильно, так не має бути, я маю знайти на нього управу і звалити звідси.