Розділ 7

Ранок.

На ранок я прокинулася з головним болем, мені було так погано, що жах. Я відразу поглянула на час, була шоста ранку, зазвичай я прокидаюся о сьомій по будильнику. Значить у запасі в мене плюс годинка, піду пити пігулки, в душ побіжу  та снідати. . Добре, що було що розігріти на сніданок, бо я не могла чисто фізично  зараз готувати. Я зробила свої справи та поснідала омлетом із сосисками.

Чудово, мені так стало добре, це те , що мені потрібно було, кава!! Я заварила й  випила її майже залпом, я обожнювала каву з вершками. Я привезла її з Італії, вона було дуже запашна та й не дешева.  Потім я одяглася та поїхала на роботу, ледве все зробила, бо неймовірно боліла голова, це просто було нестерпно. І навіщо було вчора так нажиратися? Треба поговорити з дівками та зробити наші гулянки у п'ятницю, у крайньому разі в суботу.

Бо гуляти за день перед роботою, це капець, дуже важко наступного дня. Я приїхала до офісу, коли зайшла всередину, то засміялася. Тому що дівчата теж не дуже добре виглядали,  хоча зачіска та мейкап нас трохи рятували, але не повністю. Довелося аж дві жуйки пожувати, щоб не був відчутній перегар.

- Дівчата, ви знову вчора гуділи? – запитав наш колега.

– А що сильно відчувається? - я відповіла.

- Ну, як би вам пом'якше сказати. - він засміявся.

 - Я зрозуміла, ну нічого, з ким не буває, вірно?

Він, звичайно ж більше жартував, адже теж любив з нами гуляти на корпоративах, Валерій ще той жартівник.

- Віка, ну як ти, жива?

- Ой, Ліль, не запитуй, це жах. Більше не буду з вами гуляти та на твої провокації з клубом теж не поведуся.

- Та гаразд, ще як поведешся. - вона засміялася.

- Ну ти й , провидиця чи що?

Вона промовчала та усміхнулася, її цікаво інше.

- Слухай , а що це був за гарний хлопець такий? У тебе кавалер з'явився, а ти мовчала? - вона надула губи.

- Та який кавалер, це мій однокласник, ми дружили та зустрічалися, я тобі розповідала.

- А, я згадала,  це що він?? Нічого ж собі, такий красень. - вона вирячила очі.

- Так, він завжди був таким, а це ще ліпше став.

- Він так за тебе хвилювався, це просто щось,це  потрібно було бачити збоку.

-  Аж так?

- Так, серйозно тобі кажу.

- Ну може й так, то що тепер? Бігати за ним я не точно не буду, тим більше у нього дружина є.

- Це тобі хто сказав, він?

- Ну так, я бачила в інстаграм та й він розповідав.

- Та жінка не табуретка, посунеться!! - вона засміялася.

- Ой, перестань вже, давай працювати.

- Ну ти й зануда.

- А ти дуже весела, вже все, робочий тиждень почався! 

Але наш діалог різко завершився, тому що зайшов шеф. 

 - Доброго ранку, колеги, як ваш настрій?

 - Чудово. - відповів хтось там. 

- Вікторіє, Ви як?

- Супер, спасибі.

Навіщо він робить акцент на мені? Я вже направилася до себе в кабінет, хотіла зануритися з головою в роботу. Зараз мені тільки не вистачало ще його заливань до мене, знудить зараз на стіл. Скільки можна до мене лізти??

Я працювала не покладаючи рук. Я задумалася про те, що про Андрія та про те, що з дитбудинку знає тільки Ліля. Інші з офісу не знають поки що цього, але якщо я їм не розповіла, то вже й не розповім .  Ну а навіщо всім знати? Думаю, що про таке взагалі не потрібно було нікому розповідати. Але Лільці я довіряла як своїй сестрі, вона дійсно була мені рідною людиною, можна сказати. У нас багато було секретів, про які більше ніхто не знав, це тішило мене . Це дійсно була справжня жіноча дружба, адже таке буває рідко, а мені пофартило. 

Роботи було багато, тому не було коли думати про життя та кохання,  ну ось так моє життя й пробіжить, які хлопці й сім'я? Якщо я постійно працюю і вся у справах, коли мені заводити сім'ю і де шукати чоловіка? Я відразу згадала про Андрія, чому він це зробив?? Чому поцілував мене, адже він одружений чоловік . Після вчорашнього вечора ми не спілкувалися, думаю, що йому дуже соромно. 

 - Вікторіє, можна Вас на хвилинку? 

Відірвав мене від роботи Олег Вікторович або ж просто Олег. Він так просив мене завжди називати його, стільки років вже тут працюю, тому наче й можна . Але після того як він став активніше проявляти до мене увагу, я не хотіла звертатися так до нього, неначе як до товариша. Й так завжди, в кінці робочого дня, він так вже набрид мені. Потрібно звільнятися з цієї роботи, адже оці постійно походеньки до його кабінету вже закумарили мене. 

- Так. 

Я вийшла з свого кабінету та пішла до його, адже вони були поруч . Ну й що на цей раз він придумає? Я подивилася на дівчат й вони мені співчутливо кивнули.

- До завтра, дівки. - махнула я їм . 

- Удачі, Вік

 - Слухаю Вас, яка проблема? 

 - Ти моя найбільша проблема. – він усміхнувся.

Він знову починає свою гру?Як же він набрид вже мені.

- Олег Вікторович, що маєте на увазі?

- Вік, чого ти мене ігноруєш? Навіщо ця офіційність та все інше? Можливо вже  вистачить ламатися і будемо нормально жити та веселитися?? Життя одне!! А ти не зрозуміло чим думаєш, когось чекаєш. Воно тобі потрібно?? На кого ти чекаєш, я не можу зрозуміти? От скажи мені, хіба ти думаєш, що за тобою бігатимуть? А я ось тут чекаю на тебе, я багатий чоловік, я все зроблю для тебе, моря та океани тобі дам. - він хитро посміхався й потрохи почав підходити до мене.

- Не треба. - я простягла руку перед собою.

- Не розумієш ти свого щастя, Вікторіє!! Йди сюди. - він йшов далі до мене.

– Якщо робочі моменти ми вирішили, я піду додому, в мене багато справ та ще є особисте життя.

- Ой, яке особисте життя? Не сміши, я підпсаний на твою сторінку в інстаграм, там немає спільних фото з твоїм хлопцем.

- Так не обов'язково виставляти фото в соціальну мережу, нам  так зручно.

- Не бреши мені!!

- Залицяльників у мене вистачає, тут вже точно Вам не брешу.