Розділ 4

Ранок.

Мені не вдалося нормально поспати. Тому я вирішила вже не лягати, бо й так довго крутилася, змушувала себе заснути, бо ж у мене вихідний. Але потім подумала, що краще я більше встигну за сьогодні зробити, ніж просто валятимуся в ліжку. Але за зустріч я ще сумнівалася, мені було цікаво б з Андрієм поспілкуватися, але боялася почути те, що він щасливий зі своєю дружиною та за мене навіть не згадував.

Це боляче усвідомлювати, мені не хотілося б це чути, тому що я собі по-іншому уявляла наше з ним життя, але вийшло як вийшло. Хоча можливо потрібно згадати зустрічі з психологом? Вона ж говорила мені, що треба відпускати злість та образи, жити так, щоб мені було комфортно, не псувати собі настрій.  Тому що я роблю так тільки гірше для самої себе, а це не правильно так робити. Я задумалася над цим та вирішила так й зробити. Піду з ним на зустріч, але не переживатиму ні про що, нехай буде як буде.  

Життя у мене вийшло успішним, мені все подобається, я стала краще та буду ще краще ставати з часом. Якість мого життя покращується разом зі мною, тож нема чого скаржитися. Все в мене вийде, я хочу поспілкуватися з ним, все ж таки ми були не чужими людьми одне одному. Треба відписати йому , що в мене виходить.

- Привіт, я можу сьогодні зустрітися.

Він одразу ж передзвонив мені.

- Вирішив, що так буде швидше. Ти коли можеш?

 Я відповіла на дзвінок.

- Можу о шостій вечора, зручно? 

- Так,  куди б хотіла піти?

Я зависла та почала думати над тим,куди я хочу. Давно ніхто такого запитання не ставив мені, тому я не знала, як відреагувати. 

 - Є кафе класне біля парку, там поряд річка, мені подобається.

- Давай, я зрозумів де це. Ти на машині будеш?

- Ні, я думаю, що випила б чогось, а ти? 

 - Ну тоді добре, я теж буду. До зустрічі?

- Так, бувай. - я відключилася.

Я була дуже холодною в розмові, але ми домовилися про місце зустрічі, його все влаштувало. Він навіть не сперечався,  чи це взагалі для його рівня такі заклади чи ні? Може він просто вирішив дізнатися, яким місцям я віддаю перевагу, щоб зрозуміти куди я ходжу і на якому рівні моє життя. Ну та й добре, скоро я буду на хорошому рівні життя, зароблятиму ще більше та робитиму те, що мені подобається.

Першу половину дня я робила свої домашні справи. О пів на п'яту я вже була готова збиратися, вирішила гарно одягнутися, навіть одягну туфлі на підборах, а чому ні. О пів на шосту я викликала таксі та поїхала до місця нашої зустрічі. Чим ближче я під'їжджала, тим більше нервувала, та що ж це таке? Не думала, що я нервуватимуся, бо весь день я була спокійна як удав, але тепер моя впевненість кудись вивітрилася.

- Ми приїхали. - голос таксиста ніби повернув мене у реальний світ.

- Так швидко. Дякую.

Я вийшла з таксі та побачила, що Андрій теж якраз під'їхав.

- Віка. - він махнув мені рукою.

- Привіт. – я теж помахала йому.

- Радий тебе бачити, шикарно виглядаєш.

Цікаво, це завчена фраза у нього?

- Спасибі, ти теж.

 Він відчинив мені двері й ми зайшли всередину, у нас був заброньований другий поверх, столик біля вікна. Мені подобалося дивитися на природу, їсти та слухати звук води та природи. Це було чудове місце, тому я забронювала столик саме у цьому кафе .

– Тут класно, мені подобається. -він подивився навкруги.

- Ти був тут?

- Так, тут цікавий інтер'єр.

- Є таке. - я дивилася на нього.

Він був одягнений у сорочку та джинси, не знаю чи відповідали наші вбрання один одному, але мені було всеодно. Ми ж не разом прийшли, а я захотіла одягнутися красиво, тому мала на це повне право. Я вільна дівчина, а що як зустріну тут хлопця своєї мрії та вийду за нього заміж??Тут не треба марнувати час даремно, може повезти в будь-якому місці й в будь-який день.

- Слухай, ти так змінилася.

- Ти теж, я тебе й не впізнала одразу. - я знову окинула його поглядом.

- Розказуй, ​​як ти? Де працюєш?

- Я чудово, винаймаю квартиру в хорошому районі, відкладаю на свій будинок. Є машина, гарна робота, престижна. Ще коли в університеті навчалася, мене взяли туди на роботу, коли проходила практику. Я їм дуже сподобалася,  от так і працюю там вже шість років.

- Ого, ти велика молодець. Ти юрист?

– Так , юрист, особистий помічник керівника.

- І як тобі, подобається?

- Так, цілком цікаво та головне, що коштів вистачає на все в житті.  Але ще я займаюся музикою та вечорами викладаю. Не кожного дня,  але мені це дуже подобається. Незабаром відкривати свій бізнес планую.

 Не знаю чому я ось так все викладала одразу, ніякої загадки. Але для чого загадки? Він одружений, вже зайнята людина, так що мені хотілося більше похвалитися перед ним, ачому б і ні. До речі, я глянула на його руку, каблучки не було. Дивно, може мені тоді здалося чи він його зняв задля пристойності? Але тоді тут пристойності й нема, отже він не любить свою дружину.

- Це похвально, я завжди знав, що ти досягнеш успіху.

- А ти як? - хотілося звичайно запитати інше.

Чому він не шукав мене усі ці роки було цікаво, але це буде не гарно.

- Я теж чудово, маю свій бізнес, прокат мотоциклів та машин. Займаюся спортом, іноді вдома беру гітару до рук, але зараз мало часу на музику. Нещодавно ось нову машину придбав.

- І як ти, щасливий?

Не знаю навіщо я це спитала, але вже вирвалося, то нехай буде.

 - Та ніби все непогано. - він глянув убік, неначе не був впевнений в цьому.

- Я зрозуміла, ну та й добре.

- А ти так і не вийшла заміж? Ти ж начебто так хотіла дітей.

- Ні, мені немає з ким їх робити. - я посміхнулася.

- Як так? Така вродлива дівчина.

- Ну ось так, були звісно стосунки, але завжди щось не влагоджувалося. Та я й не скаржусь, у мене все непогано, може ще знайдеться такий чоловік, який підкорить моє серце. Напевно, поки гідного немає в оточенні.