- Ні, не забирайте його в мене! - я кричала на все горло...
- Я знайду тебе, не плач. - він вирвався та підбіг до мене, міцно обійняв та поцілував.
- Ох ці діти. – відповіла наша головна .
Вона боляче взяла мене за руку та відтягла від Андрія.
- Я буду чекати на тебе. - відповіла я.
- Я знайду тебе. - він помахав рукою.
Андрія забрали його нові батьки, а я залишилася в дитбудинку сама... Мені ще дісталося того дня від нашої директриси.
- Що це за цирк, Вікторіє? Тобі скільки вже років, але досі дурня в голові? Ви ніколи не будете разом, вже все. Це твоє перше та дитяче кохання, воно пройде, це не по-справжньому. До того ж ти залишилася тут, а в нього тепер нові, багаті батьки. Явно ваші дороги не перетнуться. - вона замовкла і посміхнулася зловтішно.
- Це не правда!
- Це правда, але звичайно якщо ти доб'єшся такого ж успіху як і він, тоді є шанс . Але я впевнена, що такого не буде, тому що тобі не так пощастило.
Вона вдарила мене по п'ятій точці, мовляв, я заслужила. Я тоді плакала всю ніч, бо без Андрія я не уявляла свого життя. Мене тут ніхто не кривдив, були навіть друзі. Але я вже звикла бути з ним, ми були парою ... А тепер деякі з мене навіть сміються, тому що я залишилася, а його забрали. І ніхто не зможе мене захистити, хоча я сама могла захистити себе. Але це не те, от коли тебе захищає хлопець, це набагато приємніше та безпечніше.
А от коли ти сама та треба все робити самій , трохи напружує. Я не могла знайти сили, щоб продовжити далі жити й радіти життю. Лише моя ліпша подруга підтримувала мене та казала, що ми з ним зустрінемося і все в нас буде добре. Я була вдячна їй, ми завжди з нею добре ладнали.
Шкода, що після того, як я вже вийшла з дитбудинку, наші шляхи розійшлися і я більше про неї нічого не чула. Але подруга подругою ... А от за Андрієм я сумуватиму і не зможу жити без нього. Мені справді не вірилося, що його забрали в мене. Для мене це був шок, мені давно не було так боляче. Я б ніколи в житті не подумала, що ми не будемо разом. Адже ми все робили з ним разом, він був моїм першим хлопцем у всіх планах, і я не можу собі уявити, що знайду іншого.
Але я помилялася, життя всіх ставить на свої місця. Але те, що я не зможу нікого знайти такого, як Андрій, тут я не помилилася, мені було дуже складно. Але це вже інша історія ... Андрій навіть не телефонував мені, адже у нас не було телефонів. А в мене нічого не було, адже його всиновили багаті батьки, а я і далі буду тут сидіти, без батьків. Це так сумно, хіба я винна, що мої батьки не вижили ...
Мені було дуже боляче, але я взяла себе в руки та продовжила жити далі. Інакше ніяк, здаватися не можна, я це розуміла та прийняла те життя, яке було. Всі ті стусани, які воно мені дало, вони зробили мене сильнішою і я почала цінувати кожну дрібницю та радіти кожному дню, але це не відразу сталося. Мені треба було пережити цей біль і травму, а потім згодом ще й звертатися до психолога, тому що для мене це був надто сильний удар. Тим більше для дівчини це вдвічі складніше...
Але я сподівалася завжди на те, що Андрій знайде мене...
#1882 в Жіночий роман
#8128 в Любовні романи
#1949 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 18.12.2022