27

****************************************************************************************************************************

   — Дарію, я вимагаю, щоб ти з’явився негайно. Інакше почну розносити твою вежу, — прокричав у порожнечу Домен.

   Відповіді не було. Добре, Гер якось натякав, де в мого швагра зберігаються особливо важливі речі. Домен попрямував до шафи з документами й почав нишпорити. Знайшов невелику скриню з печатками пам’яті. Висипав їх на стіл і вибрав найменшу.

   Якось ніяково руйнувати те, що для Дарія справді цінне, але він уперто не реагує на прохання. Усвідомлення того, що помста буде жорстокою, теж стримувало, та іншого способу привернути увагу не лишалося. Домен зібрався з духом, готуючись почати знищення.

   — От спостерігаю за тобою й думаю, — спокійно промовив Дарій, виходячи з темряви, — ти й справді готовий до наслідків?

   — Нарешті з’явився. Невже так важко просто поговорити зі мною?

   — У тебе десять хвилин. Не більше. Тож говори швидко.

   — Коли ти нарешті дозволиш мені поспілкуватися з сестрою? Чи мені йти до імператора й скаржитися? Ти взяв академвідпустку, сам ніде не з’являєшся. Настільки зголоднів, що не можеш її від себе відпустити? Батько каже, що ти навіть до них не навідуєшся. Дай їй хоч трохи простору.

   Поруч з’явився Гер. Потиснув руку Домену й із цікавістю спостерігав за другом.

   Дарій втомлено опустився в крісло за столом і почав обережно збирати печатки. Простягнув руку, вимагаючи ту, яку Домен усе ще стискав у пальцях. Свояк без слів віддав її, не зводячи обуреного погляду.

   Склавши все до скриньки й зачинивши її, Дарій підвів очі на друзів — уперше з помітною невпевненістю.

   — Вона лише нещодавно почала відновлювати магію. А без цього я не дозволю їй проходити ритуал входження в кров.

   — Добре, я це розумію, — стримано відповів Домен. — Але ж спілкуватися вона може. Хоча б з дівчатами.

   — Ти не розумієш, — розізлився Дарій. — Єдиний, кого вона відчуває, це я. Коли я вперше залишив її й пішов за кавою, у неї сталася панічна атака. Без мене вона зараз ніяк. Я б із радістю дав їй простір, але якщо мене немає довше десяти хвилин — вона впадає у відчай.

   — В такому випадку краще провести ритуал, — занепокоєно промовив Гер.

   — Але ж вона зараз занадто слабка і знову відчує той біль…

   — Я так розумію, — посміхнувся Домен, — що при думці про ритуал панічна атака з’являється у тебе.

   — Мабуть, так…

   — Янде, Угне і Лайма об’єдналися і дістають мене, бо до тебе не дотягнутися. Сьогодні по обіді я їх переправлю до тебе — хай розважать мою сестру. А ти в цей час підготуєш усе необхідне до ритуалу й разом із паном Стравеном введете її в кров. Я впевнений, що після ритуалу вона швидше почне відновлюватися.

   — До речі, Каміле і Ліест теж хочуть її побачити й поспілкуватися. А якщо я скажу, що сьогодні буде дівоча вечірка, Рейна з радістю приєднається.

   — Я вас почув. Мені вже час. Прибери тут усе, до чого торкався, — промовив Дарій і зник у темряві, залишивши безтурботно чужинців у своїй вежі .

   — Мені здається, його влаштовує ця ситуація, — тихо промовив Домен, прибираючи скриню в шафу.

   — Можливо. Він так довго ходив навколо неї, що тепер не може натішитися своїм щастям.

   — Скажи чесно: у твоєму клані всі поголовно вагітніють?

   — Ну, не всі, але більшість, — із посмішкою відповів чоловік.

   — Твій клан стане наймолодшим через пару десятків років. Потрібно поговорити з коханою про дітей, — задумливо промовив Домен. — По обіді зустрінемося на землях Нгайжі.

   — Сподіваюся, він не передумає, — промовив Гер і теж зник у переході.

****************************************************************************************************************************

   Зранку, прокинувшись, одразу пішла в душ. Уже там відчула, що коханий повернувся. Огорнулася рушником і радісно вибігла до нього. Як завжди — ніжна посмішка і кава в руках. Обійняла свого чоловіка з насолодою, але одразу відчула ледь вловиме занепокоєння.

   — Щось сталося? — перелякано поглянула на нього.

   — Ні, моя солодка, — поцілував у скроню. — Просто думаю, що все ж настав час провести ритуал входження в мою кров.

   Він втомлено всівся у крісло. Я прослідкувала за ним поглядом і зрозуміла: він нервує через мене. Саме тому так довго відтягував ритуал. Але й моя магія не поспішає повертатися — я все ще нестабільна.

   Підійшла ближче і вмостилася до нього на коліна.

   — А тобі не подобається, що я повністю залежна від тебе? — тихо запитала, торкаючись губами його шиї і розстібаючи ґудзики на сорочці.

   Він прикрив очі, дихання стало важчим, а руки майже неконтрольовано зняли з мене рушник.

   — Я б ще посперечався, хто від кого залежить, — хрипло відповів.

   — Але мені здається, що ти від цього отримуєш задоволення. Чи я помиляюся? — продовжила дражнити його, зручніше вмощуючись.

   У його погляді — суцільна темрява, шалена посмішка і повне розуміння, що сніданок сьогодні почекає.

   Коли ми нарешті заспокоїлися і я слухала його рівне дихання, все ж повернулася до важливої теми.

   — То що, ти сьогодні залишиш мене одну і підеш готувати вівтар? — сумно запитала.

   — Не зовсім, — відповів він, обіймаючи мене міцніше. — Пообіді до тебе прийдуть гості. Поки вони відволікатимуть тебе розмовами, я з батьком усе підготую. І не хвилюйся — я нікуди не піду з території земель. Ти постійно відчуватимеш мене.

   Я обійняла його міцніше й з острахом пригадала той ранок, коли він уперше вирішив піти на межу за кавою і букетом квітів, поки я спала. А я прокинулася від нищівного відчуття самотності й непотрібності. Жодної адекватної думки — лише паніка, що роз’їдала зсередини. За ті пів години я ледь не втратила глузд.

   Тоді ми й зрозуміли: без нього я буквально втрачаю розум. Пан Стравен одразу пояснив, що це наслідок мого невизначеного стану, але Дарій сам починає панікувати щоразу, коли мова заходить про ритуал. Тож ми визначили експериментально — я можу залишатися в адекватному стані не більше ніж п’ятнадцять хвилин без нього. І тепер усі його справи мають вкладатися саме в цей час.