23

   Дуже багато поглядів. Дехто намагався підійти і познайомитися, але я лише мило посміхалася, не відводячи очей від Дарія. Кожного разу, коли хтось намагався привернути мою увагу, я ніби запитувала дозволу в нього. Дарій лише хитро посміхався.

   Помітила, що не можу подумки звертатися до нього — пояснив: тут це заборонено, політика закладу. З настанням темряви томність вечора поступово розвіювалася, і він ставав дедалі жвавішим.

   Здалеку я помітила погляд чоловіка, який відверто витріщався на мене з наймилішою посмішкою. Дарій теж помітив мій цікавий погляд у бік незнайомця і нахилився трохи вперед до мене.

   — По-перше, хочу, щоб ти дивилася тільки на мене, — тихо прошепотів темний.

   Я поглянула на нього сповненим томності поглядом і з грайливою усмішкою відповіла:

   — Для тебе будь-яке бажання, милий мій. А по-друге?

   Він прикрив очі і стиснув кулаки, тобто не звик, що хтось відверто заграє з тобою. Цікава реакція. Трохи заспокоївся, хитнув головою незадоволено і продовжив:

   — По-друге, той, хто привернув твою увагу, і є тим, кого ми розшукували. Це Кавен Поур, п’ятий син головної гілки восьмого клану. Раніше вважалося, що він давно не цікавиться владою й займається виключно вивченням і створенням ритуалів. Але судячи з того, що він зараз тут і намагається тебе зацікавити, наші підозри підтвердилися.

   Я слухала уважно, але очі все одно липли до Кавена. Щось у ньому притягувало, і я не могла зрозуміти, що саме.

   Дарій поклав руку на мою, відволікаючи від нього увагу. Від дотику відчувала, ніби струмом вдарило. Він помітив мою реакцію й здивовано дивився на мене. Як же хочеться, щоб він торкався частіше…

   Я дивилася на нього з острахом, і саме в цей момент чоловік нарешті наважився підійти до нас.

   — Привіт, Дарію, давно тебе тут не бачив, — із щирою посмішкою звернувся чоловік до темного, а потім перевів погляд на мене. — Та ще й з такою красунею.

   Дарій потиснув йому руку з помітною байдужістю й одразу знову подивився на мене.

Незнайомець підійшов ближче, взяв мою руку і, не відпускаючи, поцілував.

   — Добрий вечір. Я Кавен Поур, перша гілка клану Такте. Фактично, ви зараз перебуваєте на моїх землях.

   — Цікаве формулювання, — з хитрою усмішкою озвався Дарій, намагаючись відволікти чоловіка від мене. — Невже тебе обрали спадкоємцем?

   Кавен зробив вигляд, що не почув.

   — Пообіцяєте мені танець? — з медовою посмішкою заглянув мені в очі.

   Я обережно забрала в нього руку, відповідаючи такою ж ввічливою усмішкою.

   — Не впевнена, що матиму таку можливість. Сьогоднішній вечір я подарувала своєму кавалеру.

   — Упевнений, що один танець ви все ж подаруєте, — спокійно відказав він. — А щоб ваш кавалер не нудьгував, я дозволю своїй супутниці скласти йому компанію. Трохи згодом вас познайомлю — вона, як завжди, запізнюється.

   Він ще раз посміхнувся й пішов далі, залишивши після себе відчуття нав’язливої впевненості.

   Я шоковано подивилася на Дарія.

   — Чому він так безцеремонно тебе ігнорує? Я ж прийшла з тобою. Хіба це не означає, що між нами щось є?

   — Зрозумій, — тихо відповів він. — Усі знають, хто ти. Усі знають, хто я. І всім відоме пророцтво про з’єднання двох кланів — Каріг і Малісів. А моя… зацікавленість тобою для них — лише привід для насмішок. Наді мною. І над кланом Нгайжі.

   — Ти одержимий мною? — з надією перепитала я.

   Як же хочеться, щоб він нарешті зізнався, якщо ці почуття взагалі існують. Щоб я була впевнена: після ритуалу мене витягнуть.

   Він мовчав, ніби намагався на щось наважитися. Невже це так складно? Усі навколо натякають, що між нами щось є. Я вже майже відкрито говорю про це, а він… мовчить. Грається. І це неймовірно дратує.

   — Давай поговоримо про це після завершення вечора, — нарешті сказав він.

   Розмова зовсім не клеїлася. Мати казала, що я маю впевнитися в його почуттях. Можливо, варто запитати напряму й просто спостерігати, як він намагатиметься викрутитися.

   Я раптом відчула на собі чужі погляди — проникливі, холодні, але не могла зрозуміти, хто саме так уважно мене вивчає.

   — Дарію, що відбувається? — миттєво звернулася я до свого захисника.

   — Заспокойся, моя хороша. Гра почалася, — тихо відповів він. — Тебе намагаються покликати через когось із твого клану. Але кров надто слабка — ти не підкоришся. Їх уже вираховують.

   Я перелякано поглянула на нього й одразу зрозуміла, що це означає. Швидше за все, когось із мого клану вбили для ритуалу.

Дарій помітив моє занепокоєння, знову торкнувся моєї руки і ніжно погладив пальцями.

   — Так, ти все правильно зрозуміла, — підтвердив він. — Але врятувати його не вдалося б у будь-якому разі. Він сам відмовився від тебе.

   Я здивовано подивилася на нього, не розуміючи, про що він говорить. Дарій зітхнув і продовжив пояснювати, ніби дитині:

   — Кров ослабла. Багато хто тепер може зректися своєї крові, і через це голова клану вже не здатен їх призвати. А імператор наказав усім головам кланів зібрати своїх на рідних землях.

   — Я зрозуміла, — тихо відповіла я. — А хто вираховує тих, хто мене кликав?

   Чомусь від цієї інформації стало сумно.

   — Гер зі своїм загоном. Це елітний підрозділ, вони працюють тихо й непомітно.

   — Тобто на нашому побаченні присутній мій… нібито наречений? — здивовано перепитала я.

   — Не називай його так, — різко відповів Дарій.

   У мене всередині все напружилося. Я не могла зрозуміти, з чим це пов’язано — з призовом чи з його реакцією. По спині пробіг холодок.

   — Ходімо потанцюємо, — з винуватою усмішкою запропонував він. — Мені не подобається твій настрій.

   Я вирішила, що, можливо, це й справді хороша ідея. Він підвівся першим і, простягнувши руку, запропонував піднятися. Я погодилася.