22

****************************************************************************************************************************

   — Слухай, Дарію, поясни, що відбувається?

   — А що саме тебе турбує? — запитав темний, розливаючи вино по келихах у своїй каюті.

   Усі питання нарешті були вирішені, домовленості підписані. Сьогодні вже можна було зніматися з якоря й вирушати додому.

   Кайто запевнив, що північні землі повністю підтримують імперію Мнезіон і вже за тиждень підготує три десятки кораблів, аби вирушити на допомогу. А якщо все ж таки почнеться війна — підтримка буде необмеженою.

   — Мене турбує те, що ти жодного разу не зійшов у порту, — з легкою усмішкою відповів друг, куштуючи вино. — На тебе це не схоже. З тобою все гаразд? Розвідка доповіла, що ти навіть сюди Маіл не пустив, хоча вона твоєму приїзду дуже зраділа.

   — Щось занадто всіх цікавить тема мого відпочинку, — Дарій розслаблено сів навпроти. — Може бути такий варіант, що я просто не хочу?

   — Я сподівався, що ти затримаєшся трохи довше. І ні — такий варіант неможливий. Я тебе давно знаю, говори як є.

   — Поки що нема про що говорити.

   — Сподіваюся, не та стерво… як її звали? Здається, Віте?

   — Про те непорозуміння навіть не згадуй.

   — О, це вже прогрес, — хмикнув співрозмовник. — Ти ніколи не говорив погано про своїх жінок, якими б вони не були. А тут — нарешті почав бачити істину. То хто вона?

   — Як тільки все стане зрозуміло — обов’язково познайомлю.

   Розмову перервав нервовий стукіт у двері. Обидва чоловіки насторожилися.

   — Заходь, — дозволив Дарій, уже відчуваючи присутність свого помічника.

   — Вибачте, будь ласка, пане Грант, пане Стравен, — на одному диханні випалив Амін. — Термінове повідомлення від пана Хоренті.

   Дарій миттєво оцінив стан хлопця, налив ще один келих вина й простягнув йому. Амін одним ковтком випив, безцеремонно опустився в крісло за один стіл із поважними людьми й кілька секунд просто намагався заспокоїти подих.

   — Сподіваюсь, ніхто не помер?

   — Майже… Пані Еріт… — Амін не встиг договорити.

   Він помітив, як посмішка миттєво зникла з обличчя мага. Дарій зблід, очі потемніли, і здавалося, що ще мить — і він просто зірветься в перехід, не зважаючи ні на що.

   — Я б теж хотів побачити інформацію, якщо ти не проти, друже, — спокійно мовив Кайто, водночас магічно замикаючи периметр.

   Дарій повільно вдихнув і видихнув. Зусиллям волі взяв себе в руки, змусивши емоції відступити бодай на крок.

   Амін розрізав палець і кров’ю вималював на столі символи передачі інформації. У центр виклав медальйон.

   Мить — і всіх трьох затягнуло у спогад.

   Перше, що вдарило по свідомості, — кількість крові. Частки тіл. Запах смерті. І майже одразу — чітка, холодна думка: Дарій уб’є всіх, хто не захистив Емі.

   Потім він побачив її — скривавлену, непритомну, на руках у брата. Живу. Підійшов ближче й лише тоді дозволив собі видихнути. Це не її кров. Але якщо не її — то чия? І скільки ж її тут? В іншому кінці галявини помітив ще одну дівчину — теж ледь притомну, але живу.

   Не треба було казати їй про покарання. Істерика накрила миттєво — така, що вона не могла вимовити жодного слова. Домену довелося втрутитися й заспокоїти її магічно.

   Через кров — якої тут було вдосталь — вона передала ритуальні символи, кількість учасників і перелік родів, що стояли за змовою. Після цього дівчина просто відключилася. Домен обережно підхопив її на руки й завмер, шокований.

   Війна — неминуча. Це вже факт. А от як вона змогла все це провернути — питання, на яке поки що не було відповіді.

   — Дарію… повертайся швидше, — глухо промовив Гер. — Бо я з нею посивію.

   Спогад обірвався.

   — Тепер зрозуміло, заради кого все це, — усміхнувся Кайто, помітивши спантеличений погляд друга. — День на збори перших кораблів і тиждень — на ще дві сотні. Піду роздам розпорядження.

   — Дякую тобі. Амін, передай старпому: я вирушаю зараз через стаціонарні переходи. Ви до вечора теж маєте зніматися з якоря. Все зрозуміло?

   — Так, капітане, — відповів той і майже вибіг із каюти, шукаючи заступника.

   Кайто підійшов ближче й поклав руку Дарієві на плече.

   — Не нервуй так. Жива. Я впевнений — навіть здорова. Це головне. А те, що влізла в авантюру… — він хмикнув. — Згадай, скільки разів ти робив те саме. І як тобі було байдуже, хто там через тебе переживає.

   Дарій мовчав.

   — Мені вона сподобалася, — додав Кайто вже м’якше. — Чекатиму запрошення на весілля.

   Дарій прикрив очі. Щелепи зімкнулися так, що скрипнули зуби.

   — Весілля не буде, — глухо, майже ричачи, промовив він. — Я закрию її в підземеллях земель Нгайжі. І більше ніколи не випущу.

   — Подивимось на твою рішучість, — засміявся правитель Північних земель, — коли вона зрадіє твоєму поверненню.

   Кайто розчинився в кривавому тумані. Дарій залишився сам.

****************************************************************************************************************************

   Прокинулася у своєму ліжку. Голова ще стуманена, але за відчуттями — я відпочила. Поруч, у кріслі біля ліжка, дрімала Янде.

Цікаво, скільки я провела у відключці. Домен, мабуть, на всіх зривався.

   — Ти вже прокинулась? — дівчина підвелася з крісла, присіла поруч і торкнулася мого лоба. — Як ти себе почуваєш?

   — Більш-менш. Краще скажи, як там Угне? Їй, мабуть, від Домена дісталося?

   — З нею все гаразд, теж відпочиває. Ви, напевно, перенервували, тому й обидві відключилися.

   — А ти як? Домен не звинувачував, що ти брала участь?

   — Роздратований, але, здається, чекає на тебе. Розуміє, що, швидше за все, ти заколотниця.

   — Це добре. Переживала, що він без мене всім мозок виноситиме.