21

Нас провели аж до самого маєтку. Коней забрали — ми ж узяли їх зі спільної стайні. Переконавшись, що ми більше нікуди не збираємося, нарешті залишили нас у спокої.

   Після дороги спершу привели себе до ладу, швидко пообідали й передали помічникам вимоги щодо вечері в бібліотеці. Потім я вирушила з Угне на межу — за шоколадом, полуницею, і книгу теж прихопила із собою.

   Поки чекали на вечерю, перевірили всі предмети, які знайшли. Більшість із них узагалі не мали жодного стосунку до тієї події — ми навіть трохи засмутилися. Та згодом зраділи: на одному з медальйонів відчувалися сліди жіночої крові. Схоже, це був зв’язок зі своїми. Мабуть, вона не встигла — Дарій спіймав її раніше.

   Коли подали вечерю, я почала пояснювати план дій. Передала дівчаткам книгу — обидві зашарілися, але з цікавістю продовжили читати. Я розлила шампанське по келихах і вмостилася зручніше, спостерігаючи за ними.

   — Угне, досить вже вчитуватися. У нас з тобою сьогодні інша задача.

   — Вибач, просто тут є те, чого навіть я не знала.

   — Ще встигнеш передивитися, — усміхнулася я. — Мені потрібно два тіла.

   Обидві перелякано подивилися на мене.

   — Де я тобі трупи знайду?

   — Ні, трупи не підійдуть. Інакше Домен помре в істериці, коли відчує, що ми мертві.

   — А… зрозуміла. Ти хочеш перекинути наші образи на них?

   — Так. Мені це під силу, і братик нічого не помітить — я його кровно обійду.

   — Я можу звернутися до сестри по допомогу. Вона погодиться, і чоловік її якраз удома.

   — Добре, з тілами розібралися, — я глянула на Янде, а та все ще уважно читала.

   — Поясни, що ми робимо далі. Бо я лише частково розумію, на що підписуюся. — запитала стурбовано Угне.

   — Фактично… на смерть.

   Вони недобре подивилися на мене й, не змовляючись, допили залишки шампанського одним ковтком.

   — Від ворогів, від Домена, Гера, Дарія. Від будь-кого з них — хто перший дотягнеться.

   Я зробила паузу.

   — А ще… від Евана.

   Дівчина мило посміхнулася й відвела погляд.

   — То ти зустрічаєшся з Еваном?

   — А ти — з паном Стравеном?

   Ми перезирнулися з однаково хитрими посмішками.

   — Зачекайте… Невже таке можливо?

   Я глянула на невістку, а та мовчки вказала пальцем на одну з позицій у книзі. Ми з Угне розсміялися, тоді як Янде так і не зрозуміла, що саме нас так потішило.

   Заспокоївшись, я продовжила пояснення:

   — Поки Янде відволікає свого чоловіка новими знаннями, ми обходимо Домена через твою рідню. Далі вирушаємо на ту галявину й тягнемося до моєї вбивці. Дізнаємося бодай щось про ритуал — і одразу повертаємося. Нічого складного.

   — Ти впевнена, що це спрацює? — уже серйозно запитала Угне.

   — Сподіваюся. У нас немає вибору. Ти ж сама казала, що Домен зв’язав нас по руках і ногах. А мені щось підказує: діяти треба якомога швидше.

   — Як ми виберемося звідти?

   — Я прив’яжу себе до місця, з якого вирушатимемо. Навіть якщо знепритомнію — ми все одно повернемося.

   — За принципом ритуального повернення?

   — Так. Тільки я досі не розумію, навіщо створили такий складний ритуал.

   — Щоб твої залишки після бою не могли використати вороги. Але через складність і величезні витрати сили його застосовують рідко. Куди простіше — повне самознищення у разі загибелі.

   — Зрозуміло. Янде, ти братимеш участь в обговоренні, чи тебе тепер і за вуха не відтягнеш?

   Я усміхнулася до дівчини, яка вже не червоніла, а з неприхованим інтересом розглядала ілюстрації, намагаючись усе запам’ятати.

   — Я завжди старанно підходжу до виконання поставлених задач, — хитро глянула вона на нас і знову занурилася в книгу.

   — Здається, ми втратили її назавжди, — констатувала Угне. — Наші сім’ї не надто ладнають між собою через сварку в далекому минулому.

   Я поглянула на дівчину й не одразу зрозуміла, про що вона говорить. Лише за мить дійшло: їй просто хотілося з кимось поділитися своїми почуттями.

   — Яка ще сварка?

   — Території впливу в бізнесі не поділили. Зараз усе давно владнали, але осад залишився. Проблема в тому, що Домен у більшості випадків підтримує мою сім’ю. Лише сестра ставиться м’якше до наших з Еваном стосунків.

   — Якого біса Домен лізе в чиїсь стосунки?

   — Бо моя родина активно вкладається в розвиток клану Малісів.

   — А сім’я Евана?

   — Вони давно облаштувалися на землях Нгайжі. Допомагають клану, але віддалено — більше спостерігають, хто зрештою стане головою. Не втручаються, але й не сприяють.

   — Домен точно в мене догану отримає.

   — Саме тому ми й не афішуємо наші стосунки. Зустрічаємося, ховаючись від усіх. Еван збирався дати обітницю, але я відмовилася. Боюся, що Домен — під тиском моїх батьків — її скасує, і тоді Еван назавжди залишиться самотнім. А я й сама під впливом своєї рідні — мені теж можуть заборонити.

   — Я тебе розумію. І що це означає під впливом? Хто у вас голова клану?

   — Їх цілком влаштує, щоб це був Домен. Бо з тобою домовлятися ні про що.

   — Кров потрібно посилювати, — розвалилася я. — Бо в управління лізуть усі підряд.

   — А я не хочу, щоб мій чоловік був головою, — сумно промовила Янде. — Він узагалі забув, як сильно мене кохав. Повна втрата інтересу. Лише настанови: як я маю поводитися, з ким говорити, кому усміхатися. Я його просто не впізнаю. А не так давно якась жінка ще й намагалася навчати мене, що я маю їй вклонятися. Уявляєте?

   У мене всередині все закипіло.

   — Вони що, зовсім глузд втратили?

   — І що ти зробила? — обурено запитала Угне.

   — Звернулася до своєї крові й нагадала, хто я є. Я не люблю цим користуватися, але дозволяти переходити межі — тим більше.

   — Так їх усіх! Молодець, — весело підтримала Угне, розливаючи шампанське по келихах.