19

Поки чоловіків не було, Янде обрала дуже ніжну й справді гарну сукню. Я ж останнім часом віддавала перевагу брючним костюмам, але невістка м’яко пояснила, що на вечерю з батьками краще бути милою й люб’язною.

Я посміхнулася власній думці: вона так і не уточнила — з чиїми саме батьками. Ніби я вже належу до цієї сім’ї.

   Дивно, але я значно менше нервувала, вирушаючи на землі Хоренті. А тут — не знаходжу собі місця. Серце билося швидше, ніж мало б, і я раз по раз розгладжувала складки сукні, хоча вона й без того сиділа ідеально.

   Коли повернувся Домен, я одразу відчула його стримане роздратування. Та він нічого не пояснив — лише кивнув і пішов збиратися.

   — Ти чого так нервуєш? — запитала Янде з теплою усмішкою.

   — Сама не розумію, — зізналася я, не припиняючи терзати тканину пальцями. — Наче ця вечеря для мене неймовірно важлива.

   — Заспокойся. Моя мати — надзвичайно чуйна людина. Вона завжди переживає за всіх, — Янде говорила тихо, впевнено. — Вона з роду жриць-лікувальниць. Вони століттями жертвували собою заради чужих життів. Повір, вона вже тебе обожнює. От з батьком складніше. Через цю безмежну любов матері до всього живого він узяв на себе роль холодного розрахунку й голови клану.

   — А ту стерву… твоя мати теж приймала? — вирвалося в мене.

   — На диво — ні. Вона відчуває біль своїх дітей. А страждання — це єдине, що вона не здатна пробачити. Саме тому жрицям "культу крил" заборонено мати сім’ю.

   Я повільно кивнула.

   — Зрозуміла. А якщо вона відчує, що я здатна завдати болю Дарію?

   — Ти сама в це віриш? — Янде лише хитро усміхнулася й у цю ж мить підскочила назустріч чоловікові.

   — Ну що, дівчатка, вже готові? — Домен окинув нас поглядом. — Такі гарні, аж приємно дивитися.

   Він запропонував нам лікті й відкрив перехід.

   — А Дарія не буде? — здивовано запитала я.

   Я чомусь була впевнена, що він прийде за мною.

   Брат мовчки кивнув — якось невиразно, ніби не хотів пояснювати. Ми ступили в темряву.

Мить — і ми вже стояли у дворі біля величного, старовинного маєтку. Він був неймовірний. Стримана розкіш, вікове каміння, і знову — сад. Живий, доглянутий, сповнений сили.

   З дому нам назустріч вийшла Юрте. А на порозі я помітила Дарія. Він стояв, схрестивши руки на грудях, і розлючено дивився на свояка.

   Потім перевів погляд на мене. І без жодної делікатності почав повільно, уважно розглядати мій зовнішній вигляд.

   — Привіт, сестричко. Як ти себе почуваєш? — лагідно промовила Юрте.

   Вона обійняла Янде й притулилася лобом до її лоба. Обидві заплющили очі й так завмерли на кілька митей — ніби обмінювалися думками без слів. У цій тиші було щось дуже інтимне, родинне.

   Потім Юрте підійшла до мене й зробила те саме. Я мимоволі здивувалася, але не відсторонилася.

   — Рада тебе бачити. Ти вже зі своїм ім’ям?

   — Так… тепер я Емілія.

   — Але брат усе одно називає тебе Мілі, — з легкою усмішкою сказала вона.

   Юрте злегка штовхнула мене в плече, бо я й далі дивилася лише на Дарія, ніби решти світу не існувало.

   — Тепер зрозуміло, чому батько занепокоєний, — додала вона з ледь помітною насмішкою. — Ходімо в дім, я познайомлю тебе з господарями цих земель.

   Вона схопила мене за руку й потягла вперед. Проходячи повз Дарія, кинула йому через плече:

   — Навіть не сподівайся. На сьогоднішній вечір вона моя. Я теж скучила.

   Я помітила, як він мовчки провів нас поглядом, стиснувши щелепи, а потім неохоче поплентався слідом.

   Ми увійшли до просторої кімнати з каміном. Навколо столу метушилися помічники, готуючи вечерю, і за всім цим спокійно спостерігала жінка. Коли вона подивилася на мене, в її світло-блакитних очах була така безмежна доброта, що перехопило подих.

   Відчуття було дивне — ніби колискова, що огортає душу теплом і спокоєм. Мені нестерпно захотілося підійти ближче, розтанути в її обіймах. І ніби відчувши це, вона розвела руки й повільно, не поспішаючи, рушила до мене.

   Коли вона обійняла мене, я миттєво відчула затишок і спокій. Вона ніжно погладила мене по голові й тихим, приємним голосом прошепотіла:

   — Привіт, моя хороша. Я Ханна. Нарешті ти вдома.

   Я напружилася, не розуміючи, що відбувається. Серце збилося з ритму. Янде теж підбігла й обійняла матір, і на мить я подумала, що ті слова були не для мене.

   Ханна відпустила мене, потім обійняла Домена й знову притиснула до себе Янде — трохи міцніше, ніж інших. Дарій же все це оминув і вже вмостився за столом, демонстративно відсторонений.

   Я поглянула на нього. Він нічого не сказав — лише очима вказав на місце поруч із собою. Я навіть зробила крок у його бік, але мене перехопила Юрте й рішуче всадила поруч із собою — просто навпроти темного. З іншого боку від мене сіла Янде.

   Домен розташувався поруч із Дарієм, від чого того аж перекосило.

   Що між ними сталося — я не знала.

   Але повітря за столом стало щільним, напруженим… і ця вечеря обіцяла бути зовсім не простою.

   — Діти мої, ви нічого не хочете мені розповісти? — здивовано промовила жінка, уважно спостерігаючи за дивною картиною за столом.

   — А ти, мамо, просто спостерігай, — весело відмахнулася Юрте й перевела погляд на мене. — Ти ж досі не забрала в мене другу сукню.

   — Вибач, — я м’яко посміхнулася. — Не було приводу її вдягти.

   — Пізніше нагадаю Домену, — хитро примружилася вона. — Він швидше впорається з цим завданням. Я чула, що ти відмовилася відновлювати мій шедевр. Не сподобалася?

   Питання про сукню, яку фактично знищив Гер, змусило мене здригнутися. Я намагалася втримати себе в руках, але, здається, мою реакцію помітили всі.

   Я підвела очі на Дарія — ніби він міг урятувати мене від спогадів, що рвалися з темряви. У його погляді було стільки тепла й мовчазної підтримки, що я поступово заспокоїлася… і навіть змогла посміхнутися.