15

Вирішили прогулятися і не користуватися переходом. Прогулянка заспокоює, і образа потроху відступає.

   — Дивно… чому я не можу довго злитися на нього?

   — Він такий. Скільки пакості він не робив Юрте, а вона його обожнює.

   — А тобі пакості робив?

   — Лише тоді, коли намагався Домена на межу водити.

   — Я не хочу, щоб він мені робив пакості.

   — З одного боку, саме ці його дії тебе і врятували. З іншого — міг би просто поговорити з тобою. Я впевнена, ти дозволила б йому такий захист.

   Повернувшись до будинку, одразу пішли збирати речі: зранку я вирушаю в гості до "нареченого". Можливо, вдасться побачити пророцтво.

   Прибув Домен і привів Лайму. Вона обійняла мене з неймовірним щастям, теж допомогла збирати речі.

   Перед вечерею всі розбіглися по своїх кімнатах, а я залишилася одна. Сумно роздивляюсь свої речі, думки рояться без кінця. Раптово стук у двері — розумію, хто це, але не знаю, що з цим знанням робити. Стукіт повторюється. Підійшла і відкрила.

   — Можна увійти? — запитав невпевнено.

   — Здається, я тобі вже дозволила.

   Зробив крок, переступаючи поріг, а я крок від нього, щоб не опинитися надто близько. Простяг стаканчик кави з щирою посмішкою.

   — Знущаєшся? На ніч каву, щоб всю ніч не спала?

   — Іноді, коли не спиш, починаєш про щось думати.

   — Або про когось… — хитро поглянула на нього. — Ти прийшов просто кави принести?

   — Насправді хотів вибачитись. Чогось не подумав, що простіше було б справді поговорити з тобою.

   — Я розумію ваше ставлення до мене, але це дуже ображає.

   — Яке ставлення? — підійшов до столика роздивляючись мої букетики.

   — Як до нетямущої малої дитини, за якою наказали наглядати без вашої згоди. І ви просто бавитеся зі мною, навіть не замислюючись, що я відчуваю.

   Різко розвернувся до мене, в очах — обурення, але мовчить.

   — Вже час… Ти на вечерю залишишся?

   — На довго ти до Хоренті?

   — Поки не знаю. Можливо на тиждень… не впевнена, що довше витримаю. Тим паче мені не по собі від думки, що він може собі щось зайве дозволити.

   — А ти б хотіла цього?

   — Якої відповіді ти зараз очікуєш від мене? Я ж здається маю цього хотіти…

   Витягнув із кишені тоненький сріблястий браслет.

   — Вдягни, будь ласка. Це захист, і я зможу допомогти тобі де б ти не була. Достатньо лише розірвати його силою.

   — А сам чого не вдягнеш?

   — Бо заборона.

   — Тобі дозволяю. Тільки не прикріпляй нічого до мене без мого відома.

   Простягла руку. Він підійшов впритул і з неймовірною ніжністю почав застібати браслет. Я вдихала його аромат, відчуваючи тепло і силу його присутності. Дивно, але кавовий запах більше не кружляв голову, як раніше. Торкнувся кисті, обережно провів пальцями по руці, далі по шиї, заправив волосся за вухо.

   Я дивлюся на нього… а він не піднімає очей. Усвідомлюю: усе це неправильно. Так не повинно бути. Здається, я негласно ініційована, і тепер сама собі не належу.

   — Я зроблю все можливе, щоб ти увійшла в силу, — схрипло промовив він.

   — А потім що? — таким самим зламаним голосом запитала я. — Поцілуй мене…

   Хитає головою, прикривши очі, не наважуючись відкрити. Я обережно стала на вшпиньки і торкнулася губами його, потім тихо відступила і пішла з кімнати.

   Десь на сходах наздогнав мене. В тиші дійшли до їдальні. Вечеряли мовчки, крім Лайми. Вона розповідала про навчання, досягнення, зустрічі з Ерландом. Після її входження в силу він хоче запросити її до свого клану. Дарій зацікавився, почав сипати питаннями, а я лише посміхалася, спостерігаючи за його зацікавленістю. Цікаво в які ігри він грає.

   Після вечері всі розійшлися. Дарій побажав на добраніч, поцілував руку і зник у темряві.

   — Сестричко, поясниш, як це він через заборону тебе торкається? — підійшов кузен. —

Чи йому ти настільки довіряєш, що вже не ображаєшся?

   — Ой, братику… я взагалі не знаю, що з цим робити. І як із цього вирватися — теж.

   — Я тебе дуже добре розумію. Найкраще рішення всіх проблем — увійди в силу, — прошепотів на вухо. — Добраніч. Завтра весь клан у траурі, бо тебе проводжатимемо.

   — На добраніч…

  Зайшла в кімнату. Кава так і стоїть на столі. Скуштувала трохи і знову втрачаю розум від згадок про нього. Душ і спати.... якщо взагалі зможу заснути.

****************************************************************************************************************************

   — Чого кликав у свою вежу, якщо сам запізнюєшся? — задоволено протягнув Гер.

   — Ти краще поясни, що це було на нараді.

   — Що саме? Я тебе не розумію.

   — Твоє зізнання… у власних уподобаннях, — роздратовано відповів темний, опускаючись у крісло.

   — Ти переживаєш, що в мене тепер більше шансів її зацікавити?

   — Я переживаю, що ти знову втратиш контроль і спробуєш її ініціювати.

   — Ні. Цієї дурості я більше не допущу. Я зачекаю, поки вона сама цього захоче.

   — Але чекати, поки вона увійде в силу, ти не збираєшся? — Дарій прикрив очі, приховуючи втому і роздратування.

   — Ти й сам це знаєш. Коли вона стане моєю дружиною, мені потрібно, щоб вона не пручалася.

   Дарій повільно відкрив очі.

   — Я тебе не впізнаю. З нас двох ти завжди був розсудливішим. А зараз готовий руйнувати чуже життя заради власних амбіцій.

   — Це не амбіції. Це потреба всієї країни, — різко відповів Гер, ледве стримуючи злість.

   — Потреба, заснована лише на пророцтві. Ти його взагалі бачив?

   — Ні. Дядько відмовився його показувати. Сказав: приведу наречену — тоді й продемонструє.

   — Тоді ще є надія, що вона сама зможе з ним ознайомитися.

   Гер уважно подивився на нього.

   — Скажи чесно… вона тобі подобається?