7

Зранку мене розбудила сусідка. Я здивувалася, звідки вона знає, коли саме прокидатися, але вона лише знизала плечима й пояснила, що магічно відчуває час. Мовляв, коли я підвищу свій рівень, теж так навчуся.

Зібралися ми доволі швидко й рушили на сніданок. Дорогою зустріли Домена — він провів нас до їдальні, нагадав, що ввечері на нас чекає індивідуальне заняття, й зник у своїх справах.

   У їдальні нас уже чекала наша компанія — усі, окрім Морти, вигляд мали пом’ятий і зовсім не бадьорий. Ми з сусідкою швидко взяли все необхідне й сіли за стіл.

   — Що, до останнього гуляли й не змогли зупинитися? — з усмішкою сказала я, присідаючи. — Добрий ранок, до речі.

   Пам’ятаю, як ми з Карен теж іноді так загулювали.

   — Добрий… якщо так можна сказати, — ледь видушила з себе Аустея. — Скажи чесно, а ти вже можеш лікувати?

   — Не знаю. Давай спробуємо, — я простягнула до неї руку.

   — Ні, благаю, не треба! — різко скрикнула Лайма.

   Усі здивовано обернулися до неї, навіть ті, хто сидів за сусідніми столами. Лайма схаменулася й поспіхом додала:

   — Вона поки не контролює витік сили. Може знепритомніти навіть від мізерного використання, а я тоді від Домена отримаю таку прочуханку…

   Погляди за столом стали дивні: співчутливі — до мене, й насторожені — теж до мене.

   — Тобто ти взагалі не відчуваєш, скільки сили використовуєш? — запитав Ерланд і показав браслет на своїй руці. Простий, плетений із ниток, на перший погляд нічого особливого. — Я можу зробити тобі подібний.

   — І які в нього властивості? — недовірливо запитала я.

   — Мій переважно відчуває силу навколишніх і її використання проти мене. А твій попереджатиме тебе під час вивільнення магії. Для кожного закляття потрібен різний рівень впливу, і браслет дасть знати, якщо ти почнеш занадто старатися.

   — І скільки мені це буде коштувати? — з хитрою посмішкою запитала я хлопця.

   Він не розгубився й теж усміхнувся, ховаючи свій браслет під манжету сорочки.

   — Тобі, як голові шостого клану й до того ж моїй подрузі, зроблю знижку.

   — Ти ж розумієш, що всі ці питання — через Домена?

   — Розумію. Тоді після занять поговорю з ним.

   — Буду вдячна.

   Поки ми домовлялися з Ерландом, дівчата про щось пліткували, а ось Максвель дуже уважно слухав нашу розмову. Сніданок швидко завершили й побігли на навчання. Мене попередили, що з моїм рівнем буде дуже важко.

   Знайомство з викладачами, нові предмети, які я ніколи б не вивчала у своєму попередньому житті. Щось подібне до алхімії. Тут справді можливо створити дорогоцінний метал майже з нічого, але для цього доведеться вкласти багато сил і знань.

   На одному із занять з медичної магії, доступної навіть для слабких магів, я побачила Дарія. Він зробив вигляд, що мене не знає. Навіть коли звертався до мене, в його голосі було стільки зверхності, ніби я йому гидка. Я відчула дивну, різку образу. Невже після того інциденту з втратою сили він настільки мене зневажає?

   Та часу замислюватися над цим не було. День промайнув із неймовірною швидкістю.

Увечері ми з Лаймою перевдяглися й побігли до тренувальної зали.

   — Слухай, а я думала, у вас кращі стосунки з паном Стравеном? — раптом запитала сусідка.

Я зрозуміла, чому вона це питає: Лайма була зацікавлена в ньому як у коханці й, очевидно, звернула увагу на його холодне ставлення до мене.

   — Не знаю. Можливо, це через мою дурість — використання магії без досвіду. Остаточно поставила хрест на моїх розумових здібностях, — гірко всміхнулася я.

   — Я не думаю, що це привід, — задумливо відповіла вона й хотіла ще щось додати, але я зупинила її поглядом.

   — Чесно, я не хочу про це говорити. Було — і було. У мене нове, буремне життя, і, як я розумію, місця чоловікам у ньому наразі немає.

   — Вибач, я зрозуміла, — кивнула Лайма. — Просто вперше бачу його таким зосередженим. От і здивувалася.

   — І де ж ти могла бачити його раніше, якщо ніколи не виходила з території Каріг?

   — Чого це не виходила? Я бувала в столиці, на бали їздила з шістнадцяти років. Там його й бачила.

   Я уважно подивилася на дівчину: щоки почервоніли, очі блищали.

   — Ти закохана в нього?

   — Ні! Ні в якому разі! — вона притисла руки до обличчя й прискорила крок. — Ходімо швидше, інакше Домен буде злитися.

   Ми забігли на тренувальний поверх. Деякі аудиторії були відчинені, і крізь них видно студентів, які розробляли тактичні плани. Я навіть зупинилася, спостерігаючи за тими, що зависли під стелею: один підлітав до кожного й демонстрував якісь складні паси руками.

Додивитися не дали. Помітивши стороннього спостерігача, магічно прикрили двері просто перед моїм носом.

   — Ходімо! — покликала Лайма, бо вже зайшла всередину.

   Я розгубилася їй довелося вийти з кімнати й зайти вже разом зі мною. Домен, судячи з настрою, нас добряче зачекався.

   — Щось ви довго.

   — Вибач, трохи зависла, дивлячись на тренування інших, — розгублено відповіла я.

   Він наказав сісти посередині зали й вивільнити весь свій потенціал. Пояснив, що кімната зчитає мої здібності й не дозволить мені втратити свідомість.

   Я вмостилася зручніше, підняла погляд угору — стеля була височенько, метрів сім, не менше. Прикольно. Заплющила очі й, пригадуючи відчуття, які переживала поруч із сусідкою, коли користувалася її магією, розслабилася й зосередилася на собі.

   Сиджу. Чекаю.

   І не можу зрозуміти — є хоч якийсь результат чи ні? Що саме я мала відчути?

   — А очі я можу відкрити? — тихо запитала я.

   — Краще не треба, — якось невпевнено відповів Домен.

   — У сенсі?.. — і я таки відкрила очі.

   Я продовжувала сидіти… тільки вже під самою стелею. Навколо — темрява, густа, жива, ніби намагалася повністю мене накрити. Лайма затисла рукою рот, аби, мабуть, не видати ані звуку, а Домен гарячково вимальовував щось у повітрі.