6

   Після мого перформансу з магічними експериментами мені дозволили тренування й навчання з побутової магії лише під пильним наглядом Домена. Лайма також не відходила від мене ні на крок — вона вплітала у мене свої сили, допомагаючи легше розрізняти й усвідомлювати власні відчуття. До початку повноцінного навчання ми розходилися лише на ніч.

   Мене наче навмисно вимотували до краю: варто було дістатися ліжка — і я одразу провалювалася в сон до самого ранку. Я помітила, що Лайма не лягала спати, доки не переконувалася, що я вже заснула. Мені так і не пояснили, яку саме дурість я вчинила, але з їхньої поведінки було зрозуміло: я серйозно схибила, і тепер вони відчували за це провину.

Якщо ж сон не приходив одразу, я старанно читала книгу. Деякі моменти мені пояснювала сусідка — інформації було надто багато, але питання щодо взаємин між кланами залишалося відкритим. Виявилося, що кожен клан мав свою сферу сили. Навіть за професією часто можна було визначити приналежність до клану, хоча, звісно, існували винятки, і ніхто не забороняв розвиватися поза усталеними рамками.

   Так, усі працівники бібліотеки належали до клану Танте — восьмого клану пам’яті. Вони могли відтворити втрачені книги з пам’яті, якщо самі їх писали або хоча б раз у житті читали. Це був неймовірний, майже колективний розум. Клани з десятого по шостий вважалися магічно слабшими, зате у своїх здібностях були неперевершеними.

Для мого, шостого, клану все змінилося тоді, коли моя мати підвищила свій магічний рівень. Як саме — у цій книзі не зазначалося. Існувала підозра, що відповідь зберігається в її особистих щоденниках, але їх досі ніхто не зміг знайти. До центральної бібліотеки клану Маліс ще ніхто не дістався.

   Клан Каріг був третім за магічним рівнем — клан війни. Усе, що стосувалося військової справи та силових структур, належало їм. Жорстокі, непохитні у прагненні до мети, саме вони одними з перших присягнули імперському клану Амен — ще за часів, коли клани між собою ворогували. І саме вони майже винищили клан Маліс.

   Тепер же Каріги офіційно опікувалися нашим відродженням — як би дико це не звучало. Кожні пів року вони разом із найкращими учнями академії вирушали на зачистки земель шостого клану. Та щоразу через певний час скверна поверталася, і все доводилося починати спочатку. Ще жодного разу не вдалося очистити територію повністю. У цих походах брали участь і самі Маліси, але користі з цього було небагато.

   Завдяки дівчинці я вже вивчила всі закутки прилеглої до академії території. Вона познайомила мене зі своїми друзями — дехто з них виявився з мого клану. Усі такі привітні, що аж зуби зводило. Домен пояснив, що це їхня спроба продемонструвати прихильність, але мені від того не ставало легше.

   Ми сходили по форму. Виявилося, що існує кілька варіантів: сукня, спідниця, брюки та сорочки. Верхній одяг і навіть взуття — у всіх однакові. Усього по два комплекти. Виділитися дозволялося лише на зимовому балу або за межами академії.

   Зранку я трохи нервувала, але, спостерігаючи за настроєм сусідки, поступово й сама розслабилася.

   — Мілі, сьогодні краще вдягти сукню, це більш церемоніальний варіант, — сказала вона.

   Якось так сталося, що вони вдвох скоротили моє ім’я, і я була зовсім не проти. Мене так навіть друзі на межі не називали.

   — Я чомусь нервую… Наче вперше йду на навчання.

   — Заспокойся. Ти справиш фурор, я впевнена, — усміхнулася дівчина, доводячи свою зовнішність до досконалості.

   У двері постукали.

   — Я відкрию.

   — Та не переймайся, в мене теж є і руки, і ноги, — сказала я, відчиняючи двері, впевнена, що там уже чекає Домен.

   — Добрий ранок. Нарешті ви повернулися, — озвався незнайомий хлопець, уважно мене розглядаючи.

   — Добрий ранок, — я інстинктивно зробила крок назад, помітивши за його спиною ще з десяток людей. На щастя, серед них були й дівчата.

   — Не могли дочекатися, поки ми вийдемо з гуртожитку? — сусідка, помітивши мою реакцію, підійшла ближче. — Знайомся, це еліта нашого клану. Більшість із них буде твоїм захистом на наших землях.

   — Крок від дверей, — пролунав голос охоронця.

   Я з полегшенням відзначила, що всі миттєво виконали наказ.

   — Не встиг попередити, — додав він.

   Домен підійшов до мене, запропонував лікоть і майже силоміць вивів із кімнати. Дівчина зачинила двері за моєю спиною — відступати було нікуди.

   — Вони всі вже навчалися. Їм дозволили бути сьогодні на церемонії вступу лише через тебе.

   — На жаль, повторне навчання дозволили тільки тобі.

   З натовпу вийшов високий, худорлявий, але жилистий хлопець і простяг руку.

   — Я Еван, а це мій загін. Ми вирушаємо на завдання, тож часу на знайомства небагато. Інші чекають.

   Я потиснула руку. Він поцілував її, чим одразу викликав підколювання з боку загону. Еван лише відмахнувся. Я поглянула на решту — і справді, всі атлетичні, смугляві й дивовижно схожі між собою.

   — Ми на три тижні. Після повернення познайомимося ближче.

   І така усмішка… і погляд просто в очі. Від здивування я ледь не кліпнула занадто пізно.

   — Заспокойся, збоченцю. Вона — наша головна гілка, а не чергова жертва твоїх зваблень, — озвалася дівчина й підійшла ближче, простягаючи руку. — Я Угне, член цього загону. Якщо матимеш бажання зайнятися фізичною підготовкою — звертайся, ми навчимо.

   — Обов’язково, — усміхнулася я у відповідь.

   — Так, усе побачили, відчули — вирушаємо, — голосно наказав Еван, і всі миттєво зібралися.

   — Після повернення знайдеш мене й доповісиш щодо цілі завдання. І необхідно буде перегрупуватися, — додав Домен.

   Еван кивнув, і загін серйозно попрямував до виходу.

   — Я розуміла, що таке можливо… але щоб чекати під самими дверима, — прошепотіла перелякана дівчина.

   — А я шокована не менше, ніж ти, — так само тихо відповіла я.