4

   Зайшла до кімнати, все ще перебуваючи під враженням від нового знайомства. Переодяглася в улюблену піжаму й, зручно вмостившись на ліжку, торкнулася книги кінчиками пальців, відчувши приємну прохолоду. Вона знову засвітилася. Я розгорнула перші сторінки — і завмерла від подиву.

   Текст почав поволі проявлятися, мовби проступав крізь товщу часу, і перше, що постало перед моїм поглядом, було привітання.

   **«Шановна пані Тірей.

   Я неймовірно щаслива, що ви нарешті знайшлися. Поки що звертатимусь до вас за звичним для вас прізвищем, а коли ви надумаєте повернутися до своїх коренів — ми це обговоримо.

   Нині у вас багато запитань і майже жодного розуміння того, як усе це сталося. Я мала бути поруч із вами протягом усього вашого життя. Та, на жаль, за вашою нянею пильно спостерігали, і вона не могла дозволити мені залишатися біля вас. Їй довелося вдавати, ніби вона полишає власну дитину.

Вона була майже безродною, тож, самі розумієте, книга головної гілки в руках безродної виглядала надто підозріло. Саме тому нас розлучили.

   Усе, що вона встигла зробити перед смертю, — передати мене п’ятому клану Нгайжі. Про їхній внесок у виживання вашого клану я також розповім, але згодом.

   Для початку я нагадаю й поясню головне: ви — відьма життя і смерті.

   Початково ваш клан був суто життєвим і займався зціленням, як і клан Нгайжі. Але ваша мати відкрила новий напрям, і через це ваш клан стрімко піднявся за рівнем магії. Тепер ви спроможні повертати до життя померлих — у їхній початковій формі й із поверненням душі.

   Душі вашого клану майже безсмертні — доти, доки ви самі не відпустите їх, і доки вони погодяться піти.

   Члени вашого клану здатні користуватися як темним, так і світлим потоком магії. Подібні можливості має лише Перший клан Амен. Ваша схожість полягає не в самій силі, а в джерелі, з якого ви її черпаєте.

   Попереджу щодо ініціації. Я впевнена, вам уже пояснювали, але все ж повторюся.

   Цей спосіб допомагає слабким відьмам і відьмакам підвищити статус, але не силу. Для сильних же він може стати гальмом — розвиток здібностей сповільнюється або зовсім зупиняється.

   Перші пів року будуть виснажливими, особливо для вас. Уникайте прив’язаностей до представників інших кланів. Саме вони можуть використати вас у власних інтересах. Свої на таке не підуть — адже від вашого зростання залежить і їхній рівень.

   У перші тижні навчання ви помітите, як усі тримаються ближче до своїх кланів. Завдяки браслету ви також почнете відрізняти своїх. Відтепер ви більше ніколи не залишитеся наодинці».**

   Це я вже зрозуміла. Мене більше цікавила інформація про всі клани. Я перегорнула книгу ближче до кінця, намагаючись знайти заголовки.

   Раптовий стукіт у двері змусив мене здригнутися — я навіть підскочила. Небезпеки не відчула. Ковзнула поглядом по намистинах на зап’ясті: вони ледь помітно світилися теплим світлом. Добрий знак. Я зітхнула й відчинила двері.

   Переді мною стояла юна дівчина зі світлим волоссям і карими очима — такими ж, як у мене. Тендітна, легка, граційна.

   — Добрий вечір… — трохи невпевнено почала вона. — Домен сказав, що я житиму з тобою?

   — Привіт. Не знаю, — щиро відповіла я. — Він мені взагалі нічого не казав.

   — Вибач… — вона знітилася. — Я про звертання. Можна на «ти»?

   — А, якщо про це — то я не проти.

   Вона помітно розслабилася, усміхнулася й представилася:

   — Я Лайма Мієре. Як і ти — з клану Маліс. Мені повідомили, що голова клану повернулася, і я матиму змогу жити поруч та відповідати на твої запитання. Ти ж із межі, тож багато чого не знаєш.

   — Приємно познайомитися. Я Міліта, — усміхнулася у відповідь і відійшла від дверей, запрошуючи її до кімнати. — А я вже думала, що дізнаватимусь усе виключно з книги.

   Лайма зайшла, легким рухом змахнула рукою — і її валізи з’явилися просто посеред кімнати.

   — Книга — це добре, звісно. Але живе спілкування необхідне. Це найкращий спосіб соціалізації в новому середовищі. До того ж пані Хоренті пояснила, що я маю допомогти тобі з адаптацією.

   — Пані Хоренті — це викладачка цієї академії? — мені стало цікаво. Домен ніби мене сюди скерував, але настанови дає зовсім інша жінка.

   — Ні, — похитала головою Лайма. — Вона голова третього клану Каріг. Саме вони офіційно опікуються Малісами: забезпечують нас усім необхідним до повноліття й навіть після — допомагають у магічному становленні.

   Я уважно слухала її відповідь, а тим часом дівчина встигла магічно розкласти свої речі.

   — Неймовірно спостерігати за тобою, — не стрималася я. — Я, мабуть, пів ночі свої пожитки розкладатиму.

   — Давай допоможу, — легко запропонувала вона. — Просто відкрий переді мною сумку. Я гляну, що в тебе є, і розкладу.

   Я відкрила сумку й рюкзак. Лайма швидко зазирнула всередину, на мить прикрила очі — і речі ожили. Вони самі почали переміщатися: одяг акуратно лягав на полиці шафи, частина дрібниць рушила до ванної. Косметичка й аптечка зависли в повітрі, ніби вагаючись, а тоді опустилися на стіл, не знайшовши собі іншого місця.

   Я спостерігала за всім із відвислою щелепою.

Лайма закінчила й усміхнулася, помітивши мій вираз обличчя.

   — Не переймайся. Ти теж так навчишся. Це найлегше.

   — Сподіваюся, — видихнула я. — А себе переміщувати вмієш?

   — Ще ні… — з легким сумом відповіла вона. — Поки не виходить. Але сподіваюся, в академії справи підуть швидше.

Я замислилася.

   — Домен казав, що нам допомагає п’ятий клан… здається, Нгайжі. А ти говориш про третій. Це нормально, що наш клан ніби розкиданий між іншими? І ми не конфліктуємо, коли перетинаємося?

   Лайма одразу посерйознішала.

   — Клан ніколи не розділиться. Це неможливо, — сказала вона впевнено. — Нгайжі завжди нас підтримували. Але Каріг… — вона зробила коротку паузу. — Частково винні в тому, що ми опинилися в такому стані.