2

   Зваживши все, я вирішила, що перший дзвінок має бути до лікаря. Це найважливіше. Від усього, що я начиталася в інтернеті, темніло в очах. Знову почала ловити якийсь рух у кутках зору. Я ніколи не боялася залишатися сама вдома, а тепер — лячно.

   Може, справді щось підчепила? Хоча жодна з тих хвороб не розвивається так швидко. Та й вплив на мозок — це вже щось інше. Скоріше за все, нерви.

   Я набрала знайомий номер — той самий, яким ми часто користувалися, коли думали про дитину. Мабуть, уже пів року я взагалі не зверталася до лікаря. Вона відповіла досить швидко — можливо, тому що була лише восьма ранку й прийом ще не почався.

   — Добрий ранок, Олено Юр’ївно. Мені терміново потрібно до вас на огляд. Запишіть мене, будь ласка.

   — О, привіт, Міліто. Давно я вас не бачила. Щось трапилося?

   — Так. У мене був незахищений секс.

   — Це нормально, коли ви намагаєтеся завагітніти, — беззлобно розсміялася лікарка.

   — Я розлучилася з чоловіком.

   Пауза.

   — А от це вже недобре. Сьогодні о п’ятій чекатиму вас.

   — Дуже дякую. До побачення.

   Я поклала слухавку — уся на нервах. Як мені дожити до п’ятої? Одразу набрала Карен, щоб почути, яка я ідіотка.

   — Ну привіт, моя красуне. Як вечір пройшов?

   — Жахливо! — відповіла я надто різко.

   — Тобто?.. Тобі не сподобалося? — спокійно уточнила вона, і цей тон трохи мене заспокоїв. Не треба накручувати себе.

   — Вечір був веселий. Ніч — неймовірна. А ранок — жахливий.

   — Розповідай усе по порядку. Можливо, не все так страшно.

   Я розповіла, як прийшла. Як повільно пила коктейль. Як до мене підсів чоловік. Як ніби в тумані пішла з ним. Про голоси я промовчала. І про те, як зранку пішла — не пам’ятаючи, чи був захист.

   — Заспокойся. Опиши мені його зовнішність і квартиру, — знову той самий рівний, спокійний голос подруги. Я ж навпаки чекала, що вона рознесе мене вздовж і впоперек.

   — Високий, атлетичний, смуглявий. Чорне волосся, неймовірно блакитні очі, прямий ніс. Упевнений у собі, у розмові — заворожує. Уважний, ніжний, обережний… — я на мить замовкла й сама себе почула. — Виходить, ідеальний чоловік. Невже такі існують?

   — Ще й як існують. Це типаж, який звик жити саме так. І я майже впевнена, що він «чистий». Можливо, навіть після вазектомії.

   — Після чого? — виявилося, що я не все знаю в цьому житті.

   — Гугл тобі в поміч. Квартира?

   — Чиста, охайна. Таке відчуття, що він там нечасто буває, але це точно його місце. Речі у ванній і в коридорі це підтверджують.

   — Він не бачив у тобі загрози, раз привів додому. І я впевнена, що для нього це звичний формат відпочинку. Тож заспокойся. До лікаря записалася — молодець. Хай перевірить. Але я майже впевнена, що все гаразд. Наступного разу просто продумуй усе до дрібниць.

   — Ні, дякую. Наступного разу не буде. Мені цього вистачить на все життя.

   Вона гучно розсміялася просто мені у вухо — я навіть відвела телефон від обличчя.

   — Подивимось, як воно далі буде. А зараз — відпочивай і проживай свої емоції. Все, цілую, мені час.

   — Дякую. Ти мене заспокоїла. Гарного відпочинку.

   Після розмови з подругою я таки заспокоїлася. До вечора, в очікуванні візиту до лікаря, емоції вляглися, ставши стриманими й контрольованими.

   Сходила до лікарні. Мене заспокоїли, призначили кілька вітамінів і записали на аналізи — перевірка на окремі віруси, про всяк випадок. Тепер щонайменше місяць я стану постійною клієнткою медзакладу.

   Загалом я планувала витрачати гроші на навчання й проживання, а не на нескінченні походи по лікарях. Добре, що маю власні заощадження. Виживу — нікуди не подінуся.

   За тиждень після того інциденту я почала помічати дещо дивне. Те, що я періодично чую, виявилося не галюцинаціями. Це були думки інших людей, які перебували поруч. На жаль, поки що все це відбувається неконтрольовано.

   Натомість із зором сталося щось інше — я почала бачити краще. Не в глобальному сенсі. Поки що лише в межах квартири. На вулиці це не працює.

   Саме вдома я вперше помітила його.

   Маленьке, волохате створіння, яке за описами з міфології найбільше скидалося на домовика. Це стало для мене справжнім відкриттям. Воно, здається, навіть не здогадується, що я його бачу.

   Між онлайн-лекціями я спостерігала за ним нишком, не привертаючи уваги. З часом помітила ще одну річ: воно за мене переживає. Постійно визирає з-за шафи, коли я розмовляю телефоном, уважно слухає, а коли чує, що в мене все добре — радіє. По-своєму, тихо, майже непомітно.

   І якщо цей Дарій і «заразив» мене чимось, то це точно не було вірусним захворюванням людства.

****************************************************************************************************************************

   — Добрий ранок, Дарію. Щось ти задовго гуляв на межі світів і за цілий місяць жодної відьмочки не ініціював? Чи розгубив свою вправність?

   — Вітаю всіх. Досить знущатися, Марі. Невже ти скликала всіх викладачів лише заради цього? — незадоволений чоловік пройшовся кабінетом і підійшов до свого найкращого друга. — Гер, посунься. Я сяду поруч, подалі від цієї мігери.

   — Привіт, — Гер привстав і потиснув Дарію руку. — За що ти її мігерою ображаєш? У порівнянні з нашою Марійоне вони всі — янголятка.

   — Замовкніть обоє, — холодно відрізала жінка. — Інакше я направлю до ваших веж найгірших учнів.

   — Ти ж розумієш, що вони дуже швидко самознищаться, якщо ти зробиш таку помилку, — розсміявся Дарій, нахиляючись ближче до друга, і вже тихіше додав: — Нам треба поговорити. На межі сталося щось дивне.

   — Зараз швидко розберемося з учнями та групами, і я теж послухаю, — відповіла замість Гера неймовірно роздратована жінка. Решта присутніх у кабінеті старанно вдавала, що їх тут не існує.