Розділ 36.2

Ідучи поруч із мовчазним молодиком, я подумки рахувала повороти. Один вліво, потім ще один вправо. І ось, нарешті, ми опинились перед відчиненими навстіж подвійними дверима, звідки долинали сміх, музика і гул сотні голосів.

Я зупинилась на порозі, очима шукаючи Асгейра, але гостей було надто багато. Частина з них сиділи за довжелезними столами, вигукуючи тости в честь свята початку урожаю, переливаючи хмільні напої через край кухлів. Судячи з описів, які я читала в «Легендах дев’яти світів», найголоснішим з них був рудоволосий Тор — один з синів Одіна. За спиною в нього у перев’язі висів знаменитий молот Мйольнір.

Інші гості свята — боги, маги й напевне прославлені представники інших народів — танцювали посеред бенкетного залу або стояли вздовж стін, розмовляючи між собою. Тут панував святковий настрій, як і на площі. Ніхто не боявся загрози, що насувалася з Гельгейму. Ніхто не був насторожі, а більшість гостей прийшли взагалі без зброї.

Я так захопилась розгляданням жовтих магічних сфер попід високою стелею, що скидалися на сотні крихітних сонць, що не одразу помітила, що запанувала тиша. Лише зрозумівши це, я кліпнула й відірвала погляд від стелі. Серед гостей прокотилась хвиля шепотіння.

Відчувши, як запалали щоки, я нарешті переступила поріг і увійшла до залу. Музика продовжувала литися, мов мед, але я йшла вперед, просто до танцюючих, одночасно вишукуючи темне волосся Асгейра. Пари розступалися, мов море, пропускаючи мене, аж поки я не опинилась перед трьома тронами. Лише тоді я зупинилася.

В центрі, на найбільшому троні, сидів старий Одін. Його магічний спис Ґунґнір стояв, притулений поруч. На спинці трону сиділи, шкрябаючи поверхню з граніту й металу, два круки.

Зліва від Всебатька сиділа прекрасна жінка з білим волоссям, як у Інгрід, і дрібними зморшками довкола примружених очей. Поверх синьої сукні, на поясі висіла зв’язка ключів. Фрігг, здогадалась я, його дружина.

По праву руку від Одіна сидів, гордо випроставши спину, той самий маг, якого я бачила у книзі, перед в’язницею і чия статуя тепер височіла над народом Асгарду — Магнус. Його багряна, розшита золотом мантія виблискувала у світлі магічних куль так, що пропустити його було неможливо.

Помітивши мене, Фрігг підняла білі брови й раптом зиркнула на Магнуса. Її губи насмішливо скривились, але з вуст не зірвалось ні слова. Тим, хто заговорив до мене, був сам Одін.

— Отже, ти прийшла.

Шанобливо, як вчив Асгейр, я схилила голову, даючи йому добре роздивитися тіару матері.

— Вітаю зі святом, Всебатьку.

Три удари серця він мовчав, але врешті-решт мовив:

— Хай урожай буде вдалим для нас усіх.

Випроставшись, я кивнула Фрігг, яка відповіла тим самим, досі розглядаючи моє вбрання. Зупинивши погляд на підвісці, вона тихо промовила:

— Ти — наступниця Соль.

Магнус на своєму місці стиснув підлокітники трону так, що побіліли пальці.

— Хто дозволив простій валькірії прийти до Валаск’яльву?

Не встигла я відповісти, як почула за спиною знайомий громовий голос.

— Я.

Я ледь стримувала посмішку, дивлячись в очі Магнуса, коли Асгейр вийшов з-за моєї спини і взяв мене за руку. На очах у батька, який у відповідь лише кивнув. Він і так уже бачив у моїх спогадах більше, ніж треба, тому для нього це не стало новиною, на відміну від Головного мага.

— Ідіть, розважайтеся.

Залишивши задумливого Одіна, розлюченого Магнуса і Фрігг з хитрою посмішкою на вустах, Ас стиснув мою долоню й повів мене подалі. Я мовчки йшла за ним, ловлячи на собі все більше поглядів. Ось серед гостей промайнув червоний сюртук Крістіана і срібна сукня Луїзи. Її чорне волосся прикрашали тонкі срібні нитки, сплітаючись у візерунок на чолі. Схоже, вона не забула, ким була в першу чергу — богинею Лофн.

Що ж, сьогодні я не поступалась їй ні в чому.

— Чому ти тут?

Зупинившись попід стіною, він схилився до мене так близько, що збоку здавалося, ніби ми ведемо любовну розмову. Я тримала спину рівно і ледь помітно посміхалась, вдаючи, що це дійсно так.

— І ти ще питаєш? — тихо відповіла я, зустрівши його напружений погляд. — Як ти міг, Асе? Чому ти вирішив за мене, хоча знав, що я проти?

Зітхнувши, він опустив очі на моє вбрання, але вже за мить знову зустрів мій погляд.

— Ти знаєш, чому.

— Ти не мав права так зі мною вчиняти! — прошипіла я.

Магія забурлила у крові, здіймаючись, мов хвилі під час шторму. Вдивившись у мої очі, Ас обережно взяв мене за лікоть і розвернув спиною до залу.

— Зберігай спокій. Якщо вибухнеш тут, Одін тобі не пробачить.

— Я й не збиралась, — глибоко вдихнувши, пробурмотіла я.

Приспавши силу, хотіла було продовжити розмову, коли за спиною пролунало:

— Потанцюєш зі мною, Єво?

Здивовано озирнувшись, я помітила вузьку долоню, простягнуту в мій бік. Крістіан всміхався, але чомусь дивився не на мене, а на Асгейра. І, можливо, я вчинила по-дитячому, але прийняла його руку, відчуваючи невдоволення Аса всією шкірою. Посмішка молодого наставника розширилась, коли я підступила ближче.