Розділ 34.2

Зранку, виспавшись і поснідавши в домі Асгейра, я повернулась у дім валькірій. Йшла пішки, спостерігаючи за спокійним сірим небом і обдумуючи, що робити далі. Іти до Олафа за порадою? Тренуватися зі зброєю чи відточувати нові прийоми бойової магії? Однак на галявині здивовано завмерла.

Схоже, в домі валькірій робота йшла повним ходом.

Одні дівчата пиляли дошки і збивали їх у загорожі. Нора носила їх на дужих плечах сама, тоді як пара інших дівчат перетягували їх удвох.

Рудокоса Една разом з Луїзою облаштовували в їдальні зброярню. Ще одна валькірія перевіряла мечі, списи і луки, нагострюючи, якщо треба. Решта носилися по дому, перелаштовуючи його на справжню фортецю. Їхні фігури маячіли у вікнах, коли вони, вигукували щось до тих, хто працював надворі.

Керував їхніми діями Крістіан, стоячи посеред галявини неподалік від вхідних дверей. До нього я й подалася. Коротко озирнувшись до мене, він швидко проказав:

— О, Єво. Ти вчасно. Допоможеш мені з замовляннями.

— З-замовляннями? — затинаючись, перепитала я.

— Ти і Луїза. Ви єдині серед валькірій, хто володіє сильною магією, — без тіні жарту кивнув він.

Покликавши Луїзу, він дочекався, поки вона підійде, і повів нас до краю галявини. Ми здивовано перезирнулись, але рушили за ним.

— Що нам робити? — спитала Луїза.

Галантно розвернувшись до неї, Крістіан м’яко пояснив:

— Спершу завчіть слова замовляння.

За кілька хвилин, впевнившись, що ми вірно запам’ятали, він наказав нам розійтись по обидва боки від нього так, щоб ми взяли дім валькірій у трикутник. Він, стоячи перед головним входом, лишався вершиною. Дівчата з цікавістю поглядали на нас, але продовжували виконувати власну роботу.

Спокій і терпіння.. Спокій і терпіння...

Тримаючи в голові настанови вчителя, я глибоко вдихнула. Пробуджена магія приємною хвилею розлилась по тілу, вітаючи мене. Луїзу я не бачила за будинком, але Крістіан зі свого місця посередині бачив нас обох. Коли він кивнув спершу їй, а потім мені і здійняв руки догори, долонями до будинку, я повторила за ним.

Хоч би вийшло...

Тривога скувала плечі, але я розправила їх, відкидаючи невпевненість. За останній місяць я навчилась зберігати контроль над магією, а отже, більше не ризикувала спалити дім валькірій.

Помітивши, що губи Крістіана зарухалися, промовляючи замовляння, я й собі розпочала.

— З добрими намірами впусти...

Долоні нагрілись так, ніби я надто довго тримала їх над вогнем. Сила вирвалась назовні, і біле світло полилося догори над дахом.

— З лихими – зупини...

З іншого боку будівлі над дахом розлилося тепле золоте сяйво. Магія Луїзи. Від Крістіана боковим зором я помітила яскраво-червоне світло.

— Валькірій славних захисти...

Всі три потоки зустрілись над домом валькірій. Дівчата остаточно покидали роботу і витріщились на магію, що змішалась в одну помаранчеву хвилю. Мої руки затремтіли від того, що я так довго випускала з себе силу. По спині градом котився піт, але я продовжувала.

— А ворогів – занапасти.

Щойно останні слова зірвались з моїх губ, я розвела руки в боки. Крістіан зробив те саме. Тепер три сили зливались не лише згори, а й над самою землею.

Голова паморочилась, а ноги стали ватними. Стискаючи зуби, я ледве дочекалась, поки моя магія досягне його червоної з одного боку і золотої — з іншого. Лише тоді я повільно стиснула долоні в кулаки, перекриваючи потік сили. Коліна підкосились, і я втомлено опустилась просто в густу зелену траву, спостерігаючи за тим, що відбувалося з магією далі.

Змішавшись в один помаранчевий, з мідним відтінком купол, вона повністю охопила дім валькірій разом з галявиною. Роздався гучний дзвін, і купол повільно розсіявся в повітрі.

Нахмурившись, я насилу встала і зробила крок вперед. Крістіан на своєму місці задоволено всміхнувся і рушив назад до ошелешених дівчат. Лише тоді, придивившись, я помітила, що повітря в тому місці, де він пройшов, пішло дрібними хвилями.

У нас вийшло. Відтепер дім валькірій мав власного сторожового пса.

Полегшено зітхнувши, я й собі переступила межу невидимої завіси. Тіло на мить огорнуло по-літньому теплим вітром, перш ніж відчуття зникло. Всміхнувшись сама собі, я глянула на вікна дому і помітила сніжно-біле волосся.

Інгрід стояла у вікні, дивлячись на мене, а по її щоках лилися сльози.