Розділ 17. Бойова магія

Наступного дня на поле для тренувань прийшли і Асгейр з Гуннаром. Інгрід і Нора йшли обабіч мене, вибираючи зручніший майданчик. Вони вивчили їх настільки досконально, що могли сказати, де нерівна земля з горбочками чи ямами, а де назовні визирають корені, за які легко перечепитися ногами.

Помітивши нас, Асгейр махнув, і ми рушили до нього. При інших він не дозволяв собі проявляти почуття, що виходили за рамки валькірії і її охоронця. Тому і я лише потайки кидала на нього погляди, коли ніхто не бачив.

Гуннар, в свою чергу, пильно спостерігав за Інгрід. Мініатюрна воїтелька, помітивши це, несміливо посміхнулась у відповідь. Обличчя воїна пом’якшало.

— У нас сьогодні якийсь екзамен? — пробурмотіла я, оглядаючи делегацію.

— Ми хочемо тобі допомогти, — лагідно пояснив Асгейр.

— Атож, — гмикнув Гуннар. — Інакше хто буде надирати дупи паскудникам з Гельгейму?

Нора, не затримуючись, пройшла досередини майданчика і пирхнула.

— А я думала, це твоя робота, воїне.

Ас, Інгрід і навіть сам Гуннар розсміялись. Я ж, розтираючи похололі від тривоги пальці, насилу видавила з себе посмішку. Погода в Асгарді, схоже, навіть влітку лишалася прохолодною. Я починала підозрювати, що тут не існувало змін пір року, як це було в Мідгарді.

Поки Інгрід з Гуннаром лишилися по той бік паркану, Асгейр пройшов слідом за мною і затримав мене за руку.

— Тобі немає чого хвилюватися, — тихо, щоб не почули інші, сказав він.

Вдячно стиснувши його шершаву долоню, я рушила за Норою. Велетка дивилася на мене так, ніби очікувала на легку перемогу. Я подумки з нею погоджувалася.

Розім’явшись, ми стали навпроти одна одної. Асгейр, Інгрід і Гуннар лишилися за парканом, щоб нам не заважати. Востаннє глибоко вдихнувши, я розправила плечі й кивнула Норі.

Наступної миті все закрутилося. Валькірія кинулась вперед так блискавично, що я навіть не очікувала від такої великої дівчини. Не встигла я й оком змигнути, як уже лежала на спині. Від удару об землю повітря входило в легені з хрипом.

В захмареному небі гримнуло.

— Ти хотіла її навчити, а не добити! — почувся гнівний голос Аса.

— Я це й роблю, — хмикнула Нора, ні краплі не злякавшись, і простягнула мені руку. — У тебе свої методи, а в мене — свої.

Заспокійливо глянувши на Аса, я вхопилась за простягнуту долоню і звелась на ноги. Добре, що тепер хоч відновлення відбувалося в рази швидше.

— Як ти це зробила? — поцікавилась я, знову стаючи у базову стійку — одна нога попереду, руки злегка підняті, корпус нахилений.

— Зараз покажу, — всміхнулась Нора.

Цього разу вона рухалась повільніше, пояснюючи, як блокувати удар по задній частині литки і як його наносити самій. Коли я освоїлась, вона перейшла до інших видів ударів. Мені подобалось, що Нора не просто вчила мене ухилятися. Відчувалося, що вона хотіла дати мені всі варіанти боротьби, які тільки могла.

Тут і знадобилися попередні тренування з Асгейром. До сьогодні я й не підозрювала, наскільки він зміцнив моє тіло. Звичні вже присідання, стрибки, випади і перекочування, вміння утримувати рівновагу нарешті знайшли своє призначення. Звісно, Нора за півгодини витиснула з мене всі сили, але два тижні тому я б не протрималась і п’яти хвилин.

Коли я вкотре впала на землю, задихаючись від втоми, вона змилостивилась і дозволила мені перепочити. Тієї ж миті поруч опинилась Інгрід, допомагаючи підвестися. Виплюнувши з рота пил і витерши чи, радше, розмазавши по обличчю бруд, я насилу сіла. Все тіло знову боліло. Тим не менш, Нора виглядала задоволеною, беручи до рук флягу з водою.

— Щось путнє з тебе таки може вийти.

Сама велетка виглядала так, ніби вийшла на приємну прогулянку — лише очі палали азартом боротьби. Я скривилась.

— Так, як б’єшся ти, я ніколи не зможу.

Схопившись за Інгрід, я застогнала, зводячись на ноги. Подруга допомогла мені обтруситися і простягнула власну флягу. Відпивши солодкувату воду, я одразу відчула, як повертаються сили.

— Що тут? — поцікавилась я, повертаючи їй напій.

— Я додала у воду настійку, яку мені лишила Вальда, — відповіла вона, закручуючи горлечко.

— Мені б такої побільше...

Розсміявшись, Інгрід озирнулася на Асгейра і Гуннара, які обговорювали щось між собою. Щоки дівчини порожевіли, коли вона запропонувала:

— Хочеш потренуватися в бойовій магії?

— А так можна? — здивувалась я.

— Звісно. Моя магія не дуже сильна, але й вона іноді може врятувати життя.

Згадавши про Лейфа, я з розумінням кивнула.

— Покажи мені, як це зробити.

До сьогодні я ні разу не бачила, щоб Інгрід застосовувала чари, тож мені було вкрай цікаво. До того ж, я сподівалася, що тренування допоможуть мені краще контролювати власну силу. Та досі нагадувала неприборкану конячку.

Нора не мала магічних здібностей взагалі. Коли ми пояснили, що збираємося робити, вона зацікавлено кивнула і вийшла за межі майданчику. Асгейр з Гуннаром, відволікшись від розмови, здивовано спостерігали за нею. Велетка, що анітрохи не поступалася їм зростом, сперлась передпліччями на паркан і схрестила руки. Ми з Інгрід тим часом розійшлися в різні боки.